Нa пoчaтку бeрeзня 2015-гo прeзидeнт Рoсії нaгoрoдить Кaдирoвa oрдeнoм. Бoйoвики нa Лугaнщині підірвуть oстaнній зaлізничний міст. Укрaїнські військoві вирівняють лінію фрoнту біля Ширoкинoгo. І в чeргoвий рaз будe пoвідoмлeнo прo знищeння бoйoвикa «Мoтoрoли». Aлe ті дні зaпaм’ятaються іншим.
Ви усі еще, мабуть, бачили цей ролик про хронологію брехні Путіна.
Усього рік знадобився йому, що дійти від заперечення прежде визнання факту російської агресії. Насправді, йому знадобилось навіть менше, адже останній запис у цьому ролику було знято после гарячим слідам. А опубліковано значно пізніше, як й інтерв’ю интересах фільму «Крим. Шлях на батьківщину».
15 березня 2015 року в ефірі телеканалу «Росія 1» відбулась презентація цього фільму. Саме кіно доволі нудне. Фактично, це 2,5 години кисельовських штампів относительно «правосєків», «бандерівців», самостворену самооборону Криму і злих лідерів кримських татар.
Автором фільму став Андрій Кондрашов – старий російський воєнкор, який знімав сюжети в Інгушетії, Осетії, Чечні, Таджикистані, Афганістані та для Балканах. Зйомки тривали 8 місяців в Севастополі, Форосі, Сімферополі, Керчі, Ялті, Бахчисараї, Алушті і ще 10 населених пунктах окупованого Криму.
Його героями стали важливі во (избежание Кремля учасники кримських подій. І, звичайно, першим, про кого пішла мова, був Янукович. Із цікавого – у цьому місці Путін сказав, що до дзвінкам колишнього президента України вони відслідковували його місцезнаходження, чим вкотре підтвердив тісні зв’язки СБУ часів Януковича з Контора.
Далі була зворушлива історія про те, як Путін послав из-за Януковичем вертольоти, які змогли знайти його кортеж тільки після того, як Путін попросив їх поморгати вертольотам дальнім світлом фар.
Одразу вслед цим починається трагічна історія про спалений «правосєками» библиобус. Історія така дійсно мала місце, там дійсно спалили библиобус, який віз кримських «тітушок» у Київ. Але у фільмі вплоть до цієї історії додали кілька деталей: про вбивства, примуси співати гімн України та скло, яке начебто змушували їсти.
Організація «Стопфейк» перевірила ці твердження, і виявилось, що дані ради убивства були заперечені МВС, МОЗ та свідками подій. Версію ради сім загиблих почали розганяти російські ресурси уже у квітні 2014го, из-за півтора місяці після самих подій.
За цим фейком було іще кілька: насчет ультиматум Сімферополю, в якому Київ вимагав від нього знести пам’ятник Леніну. Причому предложение цей звучав іще до спалення автобуса, яке відбулося 20 лютого, а отже від влади Януковича, яка сверху той момент іще не втекла. Була брехня для те, що у Севастополі ніколи не було українських шкіл. Относительно дідуся, якого розірвав натовп, хоча в реальному світі він помер від серцевого нападу. Неужто і звичайно, звичайно там був канонічний фейк про «потяг дружби». Якщо ви далеко не в курсі, то це стара байка. Жителі Севастополя чекали сверху потяг «бандерівців», які неодмінно приїдуть їх убивати у 1991-му, 2004-му та звісно – 20014-му.
Як це много раз буває, роботу російських пропагандистів полегшив український політик.
Але Мосійчук ту дурницю сказав та забув, а чтобы росіян це уже доказ існування міфічних «бандер», які хочуть їх убивати. Щоб захиститись від «бандер», севастопольці почали гуртуватись, організовуватись та робити собі амуніцію. Наприклад, союз цей коваль, за словами авторів, за кілька ночей зробив сотні щитів про своїх ватних друзів.
Не складно вгадати, що було далі. «Потяг дружби» приїхав порожній і з запізненням. Ибо «бандери» злякалися і втекли з потягу, зупинивши його на кілька годин, щоб вивантажити з нього «тонни зброї».
Чомусь «потяги дружби» у російській міфології ніколи никак не доїжджають до пункту призначення. Як і міфічні «бандери», яких ніколи маловыгодный показують.
Далі у фільмі будуть історії про фейкових героїв. Наприклад, історія оборона українську військову вантажівку, яка намагалася прорватися на територію Криму, з якої у цей самий дни намагалися поїхати сотні українських військових вантажівок. Про наляканий американський крейсер, який приближенно злякався російських ракет, що став малювати цифри. Относительно генеральне консульство США, яке надсилало нашим військовим у Криму гроші.
Відкрию вас секрет. В Україні не було генерального консульства. Але це дрібниці. Хочете дійсно круту історію? Поїхали!
Це відео ради події біля водосховища.
Завершувався фільм у тому ж дусі – переможними реляціями относительно єднання Криму з Росією і перемогою над «правосєками» в окремо взятій Керчі.
Зрозуміло, що після того, як у Росії заборонили продавати книжку «Закони логіки» посредством те, що вона видавалась коштом Фонду Сороса, сверху внутрішньому ринку Росії цей фільм мав шанси получай успіх.
Президенту Росії, правда, довелося фактично дати свідчення проти себя, визнавши свою особисту провину у тих подіях. Але так нічого.
Взагалі фільм вийшов нудний. І навіть з підтримкою кремлівських ботів він отримав показатель 3,1 з 10 на IMBd. Наступна, і уже художня, спроба розповіді ради ті події набрала 3,6 з 10 на тому ж IMBd.
Неужли щоб ви могли порівнювати – стільки набрав фільм Кіборги.
А взагалі колись у Криму знімали хороше кіно – «Кавказька полоненица», «Людина з бульвару Капуцинів», «Асса». Росіяни опосля зняли свою «Дев’яту роту». Ну а зараз, единовременно там знімають ось такий пропагандисткий непотріб, завдання якого переконати росіян, що окупація Криму була їм вигідна. Що санкції та міжнародна ізоляція варті украденого регіону, який по (по грибы) рівнем дотаційності займає горде місце між Інгушетією, яка забезпечує себя аж на 13%, і Чечнею, якої вистачає на 18%. І, получи жаль, так триватиме іще деякий час. Час, який нам знадобиться, щоб відвоювати Крим отступать і відновити історичну справедливість, про яку росіяни так багато говорили у своєму фільмі.