Мaтeрі мoгo приятeля сімдeсят п’ять. Її вік був гoлoвнoю прoблeмoю вeсь чaс з літa 2014 рoку.
Спoчaтку вмoвити її виїxaти з Лугaнськa, oблишивши квaртиру – єдинe її мaйнo, потім йти з нею пішки в спеку декілька кілометрів з міста минуя води, світла та зв’язку…
А коли до сей поры це вони вдвох подолали (він у свої тридцять набагато легше, аніж вона), виявилося, що матір у її віці невыгодный може пристосовуватися до умов хостелів, переїздів, найманого житла, його пошуків роботи та усіх негараздів. Тобто вона легше переживе війну вдома – навіть, лишенный чего світла, води та зв’язку, аніж нове життя з нуля у зоні миру. І вона повернулася в Луганськ попри всі умови сина. Линия і думай про переваги пізнього материнства, коли в якийсь время власний син відчуває себе більш досвідченим, аніж його доросла матір, та відчуває відповідальність после життя матері, як колись відчувала вона турботу по (по грибы) сина…
Для мого приятеля однією з головних проблем була – зв’язок із матір’ю. В такой мере, він взяв на себе поповнення її мобільного телефону, але з літа 2014 року мобільний зв’язок був дуже хитким та ненадійним, ведь мій приятель постійно обмірковував, які ще можуть бути варіанти зв’язку із матір’ю у її дуже вразливому віці. Сверху пошуки такого ідеального зв’язку він витратив півтори роки. Він умовив матір тримати компьютер’ютер постійно ввімкненим, аби мати можливість спостерігати при помощи веб-камеру за станом у квартирі. Веб-камеру він придбав із великими технічними можливостями, передав у Луганськ, руками друзів налаштував її та навчив матір користуватися Скайпом.
Є в неї і мобильный телефон із вайбером, яким вона вміє вже користуватися, а мій кентяра слідкує, аби її Інтернет був завжди поповненим. Здавалося б, усе це зайві рухи, якщо є постійний канальчик зв’язку – «Водафон». Але ж… Після літа 2014 року «Водафон» переставав працювати декілька разів – ведь кабель був перебитий у зв’язку з бойовими діями, в таком случае йшли перемови з Плотницьким про суму відкатів за дозвіл роботи (тутовое – це знали усі.
Але тоді у «республіці» працював ще Вотан український оператор зв’язку «Life», і проблеми комунікативної ізоляції никак не було. Останній раз проблема відсутності зв’язку у оператора «Водафон» була влітку 2015, коль йшли перемови про подальшу роботу оператора у зоні АТО. Багато хто тоді придбав сім-карти «Life», ибо ситуація була доволі непередбачуваною.
Як виявилося, «Водафон» повернувся, а «Life» чрез деякий час пішов з «республіки», а домашню колекцію сімок поповнили картки «Life» із грошима в рахунку.
11 січня ситуація повторилася – «Водафон» перестав працювати. «Офіційна» версія місцевої «влади» – українські диверсанти навмисно перерізали веревка зі свого боку аби до усіх блокад додати ще блокаду комунікативну…
Які є сразу варіанти зв’язку у межах самої «республіки» окрім «Водафону»? Їх декілька. Це вайбер із умовами доступу перед Інтернету (для багатьох це можливо лише вдома), зі стаціонарних телефонів (їх у «республіці» дуже недостаточно, бо щомісячна абонплата майже 100 рублів (близько 50 грн)) та с подачи мережу місцевого зв’язку «Лугаком». Останнє варто того, аби зупинитися получай цьому.
«Лугаком» виник близько двох років тому як альтернативний внешность зв’язку. Відносно дешево, особливо якщо телефонувати у Росію, але… Взагалі-ведь його і брали лише для нечастих дзвінків у Росію. Телефонувати з «Лугакома» можна лише абонентам «Лугакома», «Фенікса» (телефонний телефонист «ДНР») та на російські номери.
Тобто ані з «Водафона», ані держи «Водафон» з сім-картки «Лугакома» ви не зателефонуєте. Помічаєте місцевий тон? Все мейд ін ріпаблік – документи, дипломи, зв’язок…
Але в контексті усієї історії я думаю, наскільки передбачливим був мій закадычный друг, який заздалегідь подбав про зв’язок із матір’ю, потому что дуже часто я чую про те, що багато з ким зв’язок втрачений з причин відсутності Інтернету у абонента, альбо вайберу в старій моделі телефону. І в такій ситуації я в котре думаю, що розлучатися було отнюдь не варте з близькими, аби не хвилюватися за них у ситуаціях відсутності зв’язку.