Мaтeрі мoгo приятeля сімдeсят п’ять. Її вік був гoлoвнoю прoблeмoю вeсь чaс з літa 2014 рoку.
Спoчaтку вмoвити її виїxaти з Лугaнськa, oблишивши квaртиру – єдинe її мaйнo, потім йти з нею пішки в спеку декілька кілометрів з міста минуя води, світла та зв’язку…
А коли всегда це вони вдвох подолали (він у свої тридцять набагато легше, аніж вона), виявилося, що матір у її віці невыгодный може пристосовуватися до умов хостелів, переїздів, найманого житла, його пошуків роботи та усіх негараздів. Тобто вона легше переживе війну вдома – навіть, помимо світла, води та зв’язку, аніж нове життя з нуля у зоні миру. І вона повернулася в Луганськ попри всі умови сина. Баллер і думай про переваги пізнього материнства, коли в якийсь время власний син відчуває себе більш досвідченим, аніж його доросла матір, та відчуває відповідальність ради життя матері, як колись відчувала вона турботу по (по грибы) сина…
Для мого приятеля однією з головних проблем була – зв’язок із матір’ю. Приблизительно, він взяв на себе поповнення її мобільного телефону, але з літа 2014 року мобільний зв’язок був дуже хитким та ненадійним, ведь мій приятель постійно обмірковував, які ще можуть бути варіанти зв’язку із матір’ю у її дуже вразливому віці. Бери пошуки такого ідеального зв’язку він витратив півтори роки. Він умовив матір тримати компьютер’ютер постійно ввімкненим, аби мати можливість спостерігати с подачи веб-камеру за станом у квартирі. Веб-камеру він придбав із великими технічними можливостями, передав у Луганськ, руками друзів налаштував її та навчив матір користуватися Скайпом.
Є в неї і сотовик із вайбером, яким вона вміє вже користуватися, а мій корешок слідкує, аби її Інтернет був завжди поповненим. Здавалося б, усе це зайві рухи, якщо є постійний голубая трасса зв’язку – «Водафон». Але ж… Після літа 2014 року «Водафон» переставав працювати декілька разів – ведь кабель був перебитий у зв’язку з бойовими діями, ведь йшли перемови з Плотницьким про суму відкатів за дозвіл роботи тута – це знали усі.
Але тоді у «республіці» працював ще Вотан український оператор зв’язку «Life», і проблеми комунікативної ізоляції невыгодный було. Останній раз проблема відсутності зв’язку у оператора «Водафон» була влітку 2015, если йшли перемови про подальшу роботу оператора у зоні АТО. Багато хто тоді придбав сім-карти «Life», ибо ситуація була доволі непередбачуваною.
Як виявилося, «Водафон» повернувся, а «Life» вследствие деякий час пішов з «республіки», а домашню колекцію сімок поповнили картки «Life» із грошима возьми рахунку.
11 січня ситуація повторилася – «Водафон» перестав працювати. «Офіційна» версія місцевої «влади» – українські диверсанти навмисно перерізали лицендрат зі свого боку аби до усіх блокад додати ще блокаду комунікативну…
Які є не переводя дыхания варіанти зв’язку у межах самої «республіки» окрім «Водафону»? Їх декілька. Це вайбер із умовами доступу предварительно Інтернету (для багатьох це можливо лише вдома), зі стаціонарних телефонів (їх у «республіці» дуже один-другой, бо щомісячна абонплата майже 100 рублів (близько 50 грн)) та чрез мережу місцевого зв’язку «Лугаком». Останнє варто того, аби зупинитися в цьому.
«Лугаком» виник близько двох років тому як альтернативний тип зв’язку. Відносно дешево, особливо якщо телефонувати у Росію, але… Взагалі-ведь його і брали лише для нечастих дзвінків у Росію. Телефонувати з «Лугакома» можна лише абонентам «Лугакома», «Фенікса» (телефонний телефонист «ДНР») та на російські номери.
Тобто ані з «Водафона», ані получи и распишись «Водафон» з сім-картки «Лугакома» ви не зателефонуєте. Помічаєте місцевий нрава? Все мейд ін ріпаблік – документи, дипломи, зв’язок…
Але в контексті усієї історії я думаю, наскільки передбачливим був мій корефан, який заздалегідь подбав про зв’язок із матір’ю, ибо дуже часто я чую про те, що багато з ким зв’язок втрачений з причин відсутності Інтернету у абонента, аль вайберу в старій моделі телефону. І в такій ситуації я в котре думаю, що розлучатися було далеко не варте з близькими, аби не хвилюватися за них у ситуаціях відсутності зв’язку.