Сьогодні ми згадаємо події, які відбувалися протягом 11-17 серпня рівно три3 роки тому.
Станом на 12 серпня в секторах А, Б та С склалася відносно сприятлива ситуація:
– вдалося взяти під контроль ділянку автошляху М-04 на ділянці Новосвітлівка – Хрящувате; – проведено блокування міст Іловайськ, Ясинувата, Кіровське, Горлівка та виставлено блокпости і опорні пункти на основних шляхах сполучень, якими здійснювалося постачання бойовикам зброї та боєприпасів; – встановлено контроль за містами Дебальцеве та Жданівка, звільнено Вуглегірськ та розширено межі контрольованої зони шляхом виставлення блокпостів по лінії населених пунктів Чорнухине – Фащівка – Городище – Адріанопіль – Баштевич, а також заблоковано Нижню Кринку зі сходу. Основні зусилля сектору Д зосереджувалися на утриманні району кургану Савур-Могила та населених пунктів Благодатне і Петрівське.
Сили АТО поступово наближалися до Іловайська. Стратегічна висота 277,9, більш відома як Савур-могила, була звільнена від терористів, давши нашим військовим можливість контролювати вогнем десятки кілометрів біля російсько-українського кордону і, що найголовніше, – трасу Луганськ-Донецьк.
На жаль, під нашим контролем Савур-могила лишатиметься недовго. У ніч з 13 на 14 серпня після масованих обстрілів з території Росії наші підрозділи відступили з населених пунктів Степанівка та Григорівка. Село було практично знищене.
Після відходу частини підрозділів зі Степанівки та Григорівки, оборона Савур-могили була приречена. Наші підрозділи триматимуться там до 24 серпня, після чого з боями будуть змушені прориватися через кільце терористів та росіян.
У це самий час на інших ділянках фронту ми будемо і далі відтісняти терористів та звільняти міста: 12 серпня ми звільнимо Первомайськ, Камишеваху, Калинове і Вуглегірськ; 13 – увійдемо в місто Гірське; 14 – в Новосвітлівку; 15 – Чернухіне, Булавінське та Олександрівське; 16 – Жданівку; 17 – під наш контроль знову частково повернеться Ясинувата.
У цей час Донбас покинуть «провідні діячі» початку руської весни: Так званий прем’єр «ДНР» Бородай, міністр оборони Гіркін та голова «ЛНР» – Болотов.
За словами відомого українофоба Дугіна, Гіркін та Бородай приймали активну участь у кримських подіях. І просував їх один з сірих кардиналів руської весни – Костянтин Малофєєв. Чи були вони членами його команди – стверджувати важко. Але, за даними ЗМІ, Гіркін та Бородай у свій час працювали у його бізнес-структурах. А у січні 2014 року, коли події на Майдані набирали обертів, Гіркін був у Києво-Печерській лаврі разом з Малофєєвим, куди той привозив «дари волхвів».
Для Гіркіна з Болотовим війна на Донбасі не буде першою. Як Гітлер, який у молодості хотів бути художником. Гіркін – прагнув бути істориком. Але уже у 1992 році він вирушить у Придністров’я у складі так званого козачого війська.
Потім він вирушить до Боснії, де воюватиме разом з іншими російськими псевдодобровольцями. Потім будуть дві ротації до Чечні. Потім – поранення і контузія. І після 9 років тиші – Крим та Донбас.
Гіркін не був надто медійним під час війни. Але його нечисленні репліки та образ справжнього офіцера часів російської монархії зіграли з ним злий жарт. На той момент Путін був при владі у Росії уже понад 14 років і поява нового рішучого та сміливого діяча дуже сподобалась росіянам. Для багатьох із них головний терорист Донбасу поступово ставав культовою особою. Для Кремля він став незручним політичним гравцем, якого треба було усунути.
14 серпня він покине посаду так званого міністра оборони «ДНР». Будуть ходити чутки про поранення, або зміну посади. Насправді ж він повернеться до Росії і буде вести доволі спокійне життя, іноді даючи дуже обережні інтерв’ю другорядним ЗМІ.
Найвідомішим його вчинком у 2017 році стануть дебати з Навальним. Які остаточно доведуть, що в України немає і не може бути друзів у російському політикумі і розвіють міф про те, що там є адекватна опозиція.