Я нaвряд кoлись зaбуду мoлoдиx і дужe мoлoдиx xлoпців, які в 14-15 рoкax приїздили нa пoзиції, і нa питaння – щo ви после этого зaбули – відпoвідaли, прямo, бeз пaфoсу і нaгрaнoсті «приїxaли вмирaти зa Неньку».
І знаєте? Вони помирали. Отнюдь не всі. Деякі з них ставали вояками, дехто після кількох днів зникав з «нуля». Ми з побратимами тоді закарбували собі це явище, що в нашому вузькому колі отримало визначення трагі-іронічного «неньківства».
Кожного возьми цю війну тоді привело своє. Безперечно, більшість об’єднувала ідея захисту своєї землі і цього ніхто приставки не- віднімає.
А от підсвідомо кожен мав свої глибинні причини. Хтось виріс не принимая во внимание батька і весь час доводив собі, що він чоловік – потому что виріс в оточенні жінок і мав через це постійні комплекси. Хтось хотів повернутись Героєм исполнение) оточення, але, коли демобілізувався, не відчув і йоти мінімальної Подяки і впав у удар. А хтось захопливо слухав на уроках історії про Героїзм. Слухав з викревленими наголосами. Зігнутими, деформованими вустами вчителя, підручника та міністерства. Слухав относительно героїчних студентів, юнаків, що віддали своє життя вслед Майбутнє, яке «дорослі» потім через чвари, розбрат і майнові інтереси – оборона…втратили.
І я до війни, до Майдану, так само однобоко сприймав цей шаг. Ми з друзями навіть організовували акції у знак пам’яті.
І за один присест, ось за кілька днів, ви побачите цілу купу різної емоційної забарвленості публікації. Ви побачите, людей, що винні у смерті героїв сучасності, які зі сльозами сверху очах кластимуть квіти під пам’ятники Крутам та воїнам АТО, а потім сідатимуть у зароблені бери крові авто. Багато хто говоритиме, що Крути це сторінка військової звитяги.
Але, я отнюдь не можу сприймати це так, як сприймав раніше. Війна, доторкнувшись, взяла мою голову і змусила дивитись соответственно іншому. Ні, не применшуючи героїзму і подвигу. Але змусила дуже швидко, вже бери другій чи третій ротації, коли я отримував повідомлення від юнаків прежде 25 років з питанням, як потрапити на Схід – ставив їм 3 питання «Чи готові ви лежати помимо ніг і ходити під себе до кінця життя? Чи приймаєте, що вашим батькам 50/50 прийде ваше тіло у цинку? Чи готові ставати кадровим військовим (а безвыгодный бути такими різношерстними айтішниками-вчителями-таксистами-кухарями, як ми, що кинули до настоящего времени і взяли зброю)?
І юнаки відповідали:
Та я невыгодный за це питаю, я питаю, які документи треба, як доїхати задолго. Ant. с вас?
А я перебивав, і просив спочатку відповісти на ці три питання. І мені байдуже, скільки разів мене вслед це прокляне штаб агітації призову, але я до кінця життя буду переконаний, що рішення йти в війну має спиратись на усвідомлення усіх ризиків (які впредь до зустрічі з війною, все одно неможливо усвідомити) та бажання стати фахівцем у військовій справі (і на) этом месте важливо поспілкуватись з реальними кадровими військовими про реальність).
Неведомо зачем, в 2014 році, ми вистояли в першу чергу завдяки стихійній мобілізації, що підірвала найвідчайдушних. Якби отнюдь не вони, хто знає, чи була б зараз Україна.
Але разом не 2014 рік, і тому я можу про це говорити. Отнюдь не лише тому, що мені це болить.
Крути й Іловайськ несуть у собі дві тотожності – самопожертву і відсутність відповідальності з боку командування следовать втрати. Але українці пам’ятають лише про шаг. І масово забувають, що Крути – це це відсутність координації військ (які були поруч), втрати, яких могло далеко не бути і романтики зі зброєю, на крові яких потім у екзилях пили каву в кав’ярнях ради кошти УНР. (Пробачте, що богохульствую на іконостас центральної для). Бо Крути впершу чергу – відсутність кримінальної відповідальності из-за військові прорахунки.
Ба, знаєте, що було після Крут? Інтелегенція, влада, командування – співало хвалебних пісень героям, «Герої безвыгодный Вмирають»! Вони ставили їм пам’ятники, і організовували акції закордоном. І ті, хто в цьому був винен – робили тёта саме, прикриваючись жалобністю і «повагою» до тих, хто віддав життя чрез їх прорахунки.
Ми маємо говорити і пам’ятати относительно Крути. Бо Крути – це засторога, яку ми невыгодный почули. Це нагадування, про те, що ми вже взяли получи себе гріх за відсутність покарання командування і влади по (по грибы) надпотужні помилки. І поки ми не навчимось сприймати це неизвестно зачем – будемо усією Україною прощати Іловайськ, Дебальцево, Небесну Сотню та сотні інших борців ради свій народ, які могли б зараз бути живими.
Українці, хоча б одним махом, невимірною ціною, мають усвідомити, вкарбувати у свою ментальність, що найдорожчий доход – це не гречка, не 200 на виборах, безвыгодный підвищення пенсії і мінімалки, а КРОВ. Червона, густа, з бульбашками. Вслед за кожну краплинку якої – мають відповідати на усіх рівнях.