Відoмий укрaїнський письмeнник тa літeрaтурoзнaвeць Ігoр Бoндaр-Тeрeщeнкo спeціaльнo угоду кому) сaйту Рaдіo МAКСИМУМ нaзвaв книжки, які прoстими слoвaми рoзкaжуть прo істoрію. Гaйдa читaти рaзoм!
У книжкax цьoгo oгляду прo істoрію нe лишe рoзпoвідaють, але також інтерпретують і роз’яснюють, допомагаючи зрозуміти її контекст по (по грибы) того чи іншого періоду. Виявляється, що іноді самий лише набір невідомих фактів більш вражає, ніж історичний бойовик чи політичний трилер.
«Везіть тіла», Гіларі Мантел
(Х.: Содержание, 2017)

«Везіть тіла», Гіларі Мантел

Цей епохальний Романка продовжує історію про короля Генріха VIII Тюдора, який багато років намагався завоювати серце Анни Болейн. Але бажаного спадкоємця в (видах Англії він так і не дочекався, хоч заради своєї обраниці зрікся католицької церкви, плів інтриги, скоював підступи і злочини. Більше того, свавільна днд почала дратувати марнославного Генріха, її поведінка відвертала багатьох друзів і радників монарха.
У романі недаремно згадується, як, суще за життя неврівноваженою і потайною жінкою, Анна навіть после стільки століть після смерті, продовжує змінюватися, несучи бери собі відбиток тих, хто читає і пише про неї. Сиречь, у романі описані ті кілька рокових тижнів, коли султан наказав Томасу Кромвелю за будь-яку ціну позбутися Анни.
«Зрозуміло, це сочинение не про Анну Болейн і не про Генріха VIII, але оборона кар’єру Томаса Кромвеля, чия біографія ще остаточно мало-: неграмотный вивчена, – пише авторка. – Тим часом майстер секретар залишається лискучим, м’ясистим і глибоко захованим, як найсмачніша слива в різдвяному пирозі, але я сподіваюся продовжити мої зусилля, аби витягнути його для світло».
«У злиднях Парижа і Лондона», Джордж Орвелл
(К.: Видавництво Жупанського, 2017)

«У злиднях Парижа і Лондона», Джордж Орвелл

Попри культові романи «Колгосп тварин» і «1984» у цього відомого англійського автора і публіциста, були ще книжки, в яких він описував свій життєвий путь – від злиднів у Парижі на початку ХХ століття давно пізніших пригод у Каталонії. Тоталітарне суспільство, описане у згаданих антиутопіях видається у цих хроніках голодного існування і «каталонського» досвіду малограмотный такими вже й жахливими.
Голод, тяжка праця, кримінальне основание обох європейських столиць, на яком довелося жити автору. Усі будинки були готелями, вщерть забитими пожильцями, переважно поляками, арабами та італійцями, – згадує він злиденну юність. – Перші поверхи займали маленькі бістро, дескать кожен охочий міг упитися за один шилінґ. Суботнього вечора пиячила десь часть чоловічого населення кварталу.
«Хтось бився за жінок, араби-чорнороби, які жили в найдешевших готелях, з таємничих причин ворогували і з’ясовували стосунки з допомогою стільців, а подекуди навіть револьверів. Поліцейські вночі ходили шелковица лише по двоє. Вулиця була досить бешкетним місцем. А проте серед цього шуму да бруду жили також звичайні поважні французькі крамарі, пекарі, пралі та інший такий народонаселение, займаючись своїми справами й потроху накопичуючи невеликі статки. Словом сказать, типові паризькі нетрі».
«Хрестоматія: 1891-1943 рр.», Василь Кричевський
(Х.: Видавець Савчук О.О., 2017)

«Хрестоматія: 1891-1943 рр.», Василь Кричевський

Автора цього раритетного видання сучасники називали одним із стовпів українського мистецтва. Справді, значимість того що из-за життя зробив Василь Кричевський (1872–1952) виказує в ньому мистця ренесансного рівню. Архітектура, дизайн, малярство, графіка, декорационно-вжиткове мистецтво, сценографія, кінематограф – ось далеко не всі царини мистецтва, в яких реалізувався його універсальний талан.
Перший том двотомної збірки присвячений періоду творчості видатного українського художника-архітектора з 1891 числом 1943 рр. і містить текстові праці Кричевського, вибрані розвідки для нього, автобіографічну спадщину, інформацію про персональні виставки митця 1940–1941 рр., архівні біографічні матеріали тощо. Особливу увагу приділено творчому доробку Кричевського: живопису, графіці, живописно-ужитковому мистецтву, кіносценографії, архітектурі.
Загалом книга є спробою повернення з небуття «золотого» імені українського мистецтва, і авторка передмови недаремно дивується, чому його сучасники – Михайло Бойчук і Георгій Нарбут – ((очень) давно вже вважаються видатними постатями, натомість ім’я Василя Кричевського, творця національного стилю в архітектурі – українського модерну, досі маловыгодный може повернути собі культовий статус.
«Війна двох правд. Поляки та українці у кривавому ХХ столітті», Вахтанг Кіпіані
(Х.: Віват, 2017)

«Війна двох правд. Поляки та українці у кривавому ХХ столітті», Вахтанг Кіпіані

У книжці відомого політолога зібрано факти, результати досліджень та міркувань провідних спеціалістів із проблем українсько-польських відносин. Автори статей висвітлюють правду ради суперечливі події XX століття в історії двох народів, без чого далеко не можливий поступ на шляху примирення, якому заважають нерозв’язані гострі питання спільного минулого України та Польщі. Статті для різноманітну історико-соціальну тематику допоможуть зрозуміти, чому минуле розділяє українців та поляків. Серед тем, розглянутих авторами – діяльність ОУН та УПА, а також Армії Крайової, трагедія Волині 1943 року і акція «Вісла» 1947 року.
«Копаний м’яч. Коротка iсторiя украïнського футболу в Галичинi 1909-1944», Деша Мандзюк
(Л.: Видавництво Старого Лева, 2017)

«Копаний м’яч. Коротка iсторiя украïнського футболу в Галичинi 1909-1944», Деня Мандзюк

Автор цієї книжки не зациклюється лише получи офіційній історії футболу, розповідаючи про епоху його становлення в Галичині в контексті історичних подій, геополітичних особливостей і культурного життя у міжвоєнний період. Наприклад, команди у тодішньому королівстві під владою Австро-Угорщини мали всі національності, а їх зокрема у Львові була лише п’ята частина зі 170 тисяч населення.
Сиречь не дивно, що спортивні клуби і зокрема футбольні команди (дружини) мали велике значення в (видах національної ідентичності, хоч до справи спорту всі ставилися з певною часткою гумору, относительно що свідчить добірка фейлетонів наприкінці книжки. Але навіть вони безлюдный (=малолюдный) перебивають основної думки автора. «Українці тоді не мали власної держави, потрібно було боронити свою ідентичність, – нагадує він. – Сокер став одним із найдієвіших засобів для цього. Аби рассердить зверхність над опонентами, не треба було вдаватися до самого дипломатичних інтриг чи силою демонструвати свою непокірність. Достатньо було знайти 11 спритних чоловіків, одягнути їх в однакові сорочки та випустити для поле.
Перемоги над польськими і єврейськими командами піднімали дыхание українців. Товариські зустрічі проти «закордонних» гостей з Ужгорода чи Чернівців ставали справжнім національним святом. Футболістів вважали героями нежто зрадниками – залежно від результату. Недарма ж спортивні турніри тоді називали «мистецтвами», а їхніх переможців – «мистцями».
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для того Радіо МАКСИМУМ