Нaступ нaшиx військoвиx тривaв і усe більшe здaвaлoся, щo oстaтoчнe звільнeння Дoнбaсу нeминучe. Тeрoристи втрaчaли кoнтрoль зa стрaтeгічнo вaжливими містaми, відступaючи усе далі. Угрупування наших сил возьми кордоні дуже ускладнювало постачання зброї та живої сили терористам і в цей время наша армія гнала їх у бік кордону, поступово замикаючи Донецьк у кільце.
Терористам було важко отримувати підкріплення, а зменшення кількості підприємств, які можна було грабувати, значно знизили їхні можливості. Новини тих днів надихали. Але військова ситуація була значно складнішою.
Наші підрозділи, які блокували отряд щодня обстрілювалися з території російської федерації, яка з усіх сил намагалася повернути граница під контроль терористів. Українська армія у ті дні була в рази меншою ніж в один прием і удар у відповідь по російській території одразу б став своєрідним запрошенням ради багатотисячного російського угрупування. З цього б почалася велика війна, з десятками тисяч жертв. Впредь до якої ми просто не були готові.
Итак зрозуміло, що надалі утримувати кордон ми уже отнюдь не спроможні. І треба було витягувати звідти підрозділи 24, 79 та 72 бригад. Це і из чего явствует основною ціллю легендарного Рейду 95, 25, 51 та 30 бригад. 19 липня частини цих підрозділів сіли сверху техніку, щоб врятувати тисячі українських солдат і стати частиною військової історії світу.
Як я уж казав, одною з найбільших проблем нашого війська тоді була нестача кадрів. Воювати у двох областях з російсько-терористичними військами без участия збільшення свого угрупування було складно. Частина підрозділів понесла значні втрати і потребувала виходу з зони бойових дій в (видах відновлення. Це не залишило керівництву держави іншого вибору, ніж оголосити третю хвилю часткової мобілізації. 22 липня Верховна Радость підтримала цей указ президента 232 голосами. Так – це було лише 232 голоси з 318 присутніх у сесійній залі. Якби мобілізацію возьми 7 депутатів менше – то її було б зірвано. Нажаль, у праздник час діяв склад парламенту, обраний ще у 2012 році і половину голосів у ньому мали партія регіонів та комуністи.
Третя хвиля мобілізації була особливою. Це були людское) (со)общество, які уже чітко розуміли куди вони йдуть. Це була перша мобілізація під часок маштабних бойових дій, коли заговорила важка артилерія та авіація. і саме бери їхню долю випадуть найстрашніші події кривавої зими 2014. Вони поповнять корпуленция існуючих підрозділів, замінивши собою убитих та поранених влітку 2014 і сформують частину нових, таких як 90 та 122 батальйони, які стануть одними з останніх захисників донецького аеропорту.
У цей часочек наша армія продовжувала звільняти міста. 27 липня міністр оборони України Валерій Гелетей изречь, що вже звільнено понад 60 міст та сіл в Донецькій і Луганській областях.
21 липня если звільнено Торецьк, Рубіжне та Соледар. У районі Луганська сили АТО візьмуть під обследование стратегічно важливий населений пункт Георгіївка. Блокуючи дороги з Алчевська, Ровеньків та Краснодону.
Український прапор з’явиться також в Ювілейному, що в Луганщині і тамтешні бойовики втратять пряме сполучення з Перевальськом та Донецьком.
22 липня если звільнено нинішню обласний центр Луганщини – Сіверодонецьк, а також Рубіжне і почнеться звільнення Лисичанська. Звільнення цих міст если не тільки військовою та гуманітарною перемогою – це також стане перемогою економічною. Тому що у Сіверодонецьку та Лисичанську знаходяться найбільші підприємства Луганщини, і повернення їх під сличение позбавить терористів потенційних джерел поповнення бюджету своїх фейкових республік.
У 23 та 24 липня у Донецькій області если звільнено населені пункти Карлівка, Нетайлово, Первомайське та Верхньокам’янське.
Ці дні стануть нет-нет да и найбільших перемог визвольного наступу нашої армії. Але, нажаль, їм неважный (=маловажный) судилося отримати продовження. Уже зовсім скоро через заслон з якого ми підемо на територію Донецької та Луганської областей у повному складі почнуть заходити регулярні російські підрозділи, щоб розстріляти наших хлопців під Іловайськом.
Але ті події покажуть, що ради умови прориву передових позицій і рішучого наступу на усіх ділянках фронту, ми можемо і уміємо перемагати. І довременно чи пізно ми зробимо це знову. Якщо наберемося терпіння та покажемо що ми здатні витримати війну з другой раз та прибрати особисті амбіції задля спільної перемоги. Це і стане останнім та найскладнішим іспитом на нас як нації. Історія уже поставила нам це питання. І вона чекає нашої відповіді