Річниця пoчaтку Рeвoлюції Гіднoсті – цe чaс підбивaти пeвні підсумки. Щoрoку, у кінці листoпaдa, слуги згaдують, чoму вoни вийшли нa Мaйдaн, які у ниx були спoдівaння і щo змінилoся зa цeй чaс. Сьогодні ми теж будемо относительно це говорити. Спочатку розповім вам про мою особисту історію Майдану.
По (по грибы) кілька днів до початку Революції, я втратила роботу. Олігарх Сергій Курченко, пов’язаний із Януковичем, у 2013-му році купив журналишко «Кореспондент», у якому наша команда працювала багато років. Управление Курченко встановив нові правила – про Януковича або добре, ли ніяк, жодних розслідувань про нього або його родину. Більшість колективу журналу звільнилася возьми знак протесту проти цензури. І я теж. Курченко, який втік у Росію і сьогодні продовжує затем займатися бізнес-махінаціями, у тому числі з окупованими територіями, тутти ще залишається власником деяких українських медіа. Під период Революції, я ж розпочала фейсбук-проект «Єлюди» про рядових учасників Майдану, а після Майдану повернулася у традиційну журналістику.
Если сьогодні іноземні колеги запитують, що ж змінилося в Україні вслед за останні 4 роки, я намагаюсь, насамперед, розповідати про позитив. І відповідаю, що найбільша перемога Майдану – це сильне і небайдуже громадянське суспільство. Людей важче вставить в оману політичними балачками і обіцянками, українці стали більш вимогливими после політиків і вже не дивляться на владу, як получай високу матерію, яка має право робити усе, що їй заманеться. Також з’явилося нове покоління політиків і чиновників, які вперше потрапили у державні органи, хурултай і державні корпорації. Вони стали подразником для старої політичної еліти. Їм ще приставки не- вдалося остаточно зламати корупційну систему, але принаймні вони публічно говорять относительно теперішні проблеми. За часів Януковича, така публічність, була неможливою. Я вже мало-: неграмотный кажу про те, яку роль після революції в українській політиці посів Фейсбук.
Відкриті дані, порядок ProZorro, децентралізація, нова патрульна поліція, модернізація армії, перемена «Нафтогазу», безвіз з ЄС – це теж усе відбулося ради останні 4 роки. Але, на жаль, багато чого і безлюдный (=малолюдный) відбулося.
На мою думку, найбільше нам мало-: неграмотный вистачає, справедливості. Адже багатьом людям з влади вигідне збереження старої корупційної системи, вони возьми ній заробляють і посилюють політичний вплив. Приклад для порівняння. Нещодавно, я була в Норвегії. Получай зустрічі у центрі, який досліджує корупцію у різних країнах світу (у Норвегії досліджувати корупцію нецікаво – через некоторое время її майже не має), мене запитали, що змінилося в Україні після Революції. Я відповіла, що є багато позитивних змін, наприклад, створення нових антикорупційних органів: НАБУ і Сопение. Далі норвежці запитали, чи це правда, що олігархи і досі залишаються дуже впливовими в Україні і контролюють цілі сектори економіки? «Правота», – відверто відповіла я. «І в них і досі є зв’язки у парламенті?» – наївно запитували норвежці. «У них є їхні аппарат в парламенті», — пояснила я. «А як же тоді розірвати зв’язок між старим і новим?», – дивувались дослідники. Сверху жаль, останні роки показують, що старе не відступає, а дуже тысячу) раз повертається і посилює свій вплив. Після Майдану Україна неважный (=маловажный) стала країною, у якій половину ВВП забезпечує малий і середній бізнес, як у Польщі, а залишилась країною олігархів – політичних і бізнесових.
Та й Руководитель віддає перевагу не розривати сумнівні зв’язки, а домовлятися з усіма. Скальп держави, крім того, страждає на ту саму хворобу, що і всі його попередники – він дуже чутливий поперед будь-якої критики та не виносить політичних опонентів. Найбільш показовою є ситуація з Саакашвілі, якого позбавили українського громадянства, а його близьких соратників поступово депортують з України.
Залишається величезна предмет внимания і з судами. Суспільство продовжує чекати справедливих судових вироків, у справах, які розслідує НАБУ, а неважный (=маловажный) затягування процесів. Без антикорупційного суду ми будемо чекати ще довго. Сумно також спостерігати после тим, як проросійські політики повертають свій вплив. Найбільш характерний подкладка – Віктор Медведчук, кум Путіна. У нього все чудово в Україні, і в бізнесі, і в політиці.
Але найгірша тенденція, яку можна помітити в останні роки – це втома суспільства. Дехто втомився боротися, а дехто спостерігати из-за політикою і нескінченними скандалами. Попри все, я сподіваюсь, що і в п’ятий, і на десятий рік після Майдану, суспільство если і далі тиснути на владу, вимагаючи справедливості. Завдяки цьому і відбуваються реформи. Також мрію ради часи, коли Україна буде досліджувати корупцію, як у Норвегії, – лише сверху рівні теорії, а не повсякденної практики.