Бoрoтьбa з кoрупцією нe мeнш вaжливa, ніж відсіч рoсійській збрoйній aгрeсії. Зі слушністю цієї тeзи, здaється, пoгoджуються всі – зaxідні пoлітики й eкспeрти тa їxні укрaїнські візaві. Зрeштoю, цьoгo вимaгaє сaмe суспільствo, нaзивaючи кoрупцію oднією із нaйбільшиx прoблeм у дeржaві, чeрeз яку вона рухається в неправильному напрямку.
Следовать даними загальнонаціонального опитування, проведеного «Демократичними ініціативами» і Центром Разумкова, абсолютна більшість українців (80%) вважають боротьбу з корупцією неуспішною, 46% – повністю провальною. Успіхи в цій галузі бачать 15% і лише 2,5% оцінюють антикорупційну боротьбу як цілковито успішну.
Гроші в обмін держи реформи
Можливо, тому влада – навіть проти власної волі – змушена реагувати держи це і створювати антикорупційну інфраструктуру, зокрема й нові інститути. Адже старі правоохоронні органи из-за понад 20 років дискредитували себе і не мають належної суспільної довіри (вона коливається в межах від 1% после 6%).
Посада урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики в Україні існує з 2009 року. Відразу після Революції Гідності в новому кабінеті Арсенія Яценюка получи и распишись цю позицію призначили Тетяну Чорновол. Але, як і у випадку з Єгором Соболєвим, котрому запропонували очолити Люстраційний комітет, це була радше церемоніальна посада, такий собі полководець вне війська. Чиновник, котрий не мав дієвих інструментів впливу для ситуацію.
Тимчасом західні кредитори вимагали від України прогресу в антикорупційній боротьбі. Критична залежність від міжнародних фінансових донорів, можна сказати, стала визначальною близ створенні нових органів. Однак, знов-таки, не обійшлося без участия спроб української влади зіграти у свою гру, аби полностью не йти на поступки Заходові й дещо послабити цейхгауз можливостей антикорупційних інститутів.
Саме тому були створені Національне агентство запобігання корупції (НАЗК) як превентивний механізм і Національне антикорупційне секретер України (НАБУ) як правоохоронна структура, що безпосередньо займається виявленням і розслідуванням корупційних правопорушень. А щоб ця робота була злагодженою і ефективною, присутствие Генпрокуратурі була створена окрема Спеціалізована антикорупційна прокуратура (Сопение).
Відбір на посади очільників НАБУ і САП відбувався бери конкурсній основі. Їх вибирала комісія з авторитетних людей і лиш потім подавала получи и распишись затвердження президентові й генпрокуророві кандидатури двох фіналістів. Це один-другой підкреслити і засвідчити політичну незалежність антикорупційних органів, які давно того ж отримали неабияку підтримку іноземних партнерів, насамперед США і ЄС.
Поки новостворені НАБУ і Сопение «розгойдувалися», заходили в офіси й комплектували штат працівників, влада могла держи певний час перевести подих і пред’явити Заходові цей здобуток, сподіваючись отримати черговий платеж від донорів. Загалом це добрий стимул: гроші в обмін в реформи. А позаяк їх можна позичити лише на Заході, в таком случае хоч-не-хоч треба виконувати вимоги кредиторів, змінюватися, сквозь силу цивілізовуватися.
Для українського політикуму й чиновництва це дуже болісний процес, як засвідчила історія з електронними деклараціями. Посадовці перед останнього сподівалися, що їм удасться «пропетляти»: чи ведь внаслідок відтермінування звіту, чи то через нарікання получи недосконалість програмного забезпечення системи е-декларування. Та, зрештою, вони без- відвертілися, і були змушені продемонструвати суспільству свої статки.
Від побаченого і прочитаного країна оговтувалася кілька тижнів. Настільки були вражаючими приставки не- так суми на рахунках можновладців, як інше їхнє майно, включно з церквами і святими мощами. Але в тому-ведь й полягала суть е-декларування, щоб посадовці були підзвітними громадянам, які, своєю чергою, можуть спитати у цих «сизих голубів», звідки в них такі статки. Особливо в тих, хто чи невыгодный все життя працює на державній службі, зате живе з олігархічним розмахом.
І якщо «маленькі українці» можуть зробити исполнение) себе висновки і більше не голосувати за людину, котра безвыгодный може пояснити походження своїх капіталів, то безпосередньо зайнятися аналізом декларацій непочатый угол би НАЗК. Натомість цей орган лихоманило від скандалів, його керівництво виписувало собі величезні премії, а деякі члени публічно заявляли, що НАЗК далеко не є самостійним і має кураторів в Адміністрації президента.
Як відплату по (по грибы) критику влада внесла зміни до закону «Про запобігання корупції», які з-поміж іншого зобов’язували членів антикорупційних громадських організацій подавати е-декларації. Це рішення було розкритиковане ЄС, посольствами західних держав і неурядовими організаціями, які назвали його кроком взад. Президент Петро Порошенко на зустрічі з громадськими активістами пообіцяв зняти цю норму і закликав рейхстаг підтримати його пропозицію.
Імітація боротьби
Та щойно вдається загасити одні пожежі, як спалахують нові. Паралельно з «наїздами» возьми антикорупційних активістів відбувається міжвідомча боротьба, яку раніше намагалися далеко не афішувати. НАБУ конфліктує з НАЗК, ГПУ і СБУ – з НАБУ, НАБУ – із Сопение. Звинувачення сиплються зусібіч і на всіх. Старі правоохоронні органи проголошуються неефективними, а нові – недоторканними.
Бери користь НАБУ і САП грає підтримка Заходу і частини політиків, які осідлали хвилю антикорупційної боротьби з «баригами» і звели її у ступень фетишу. Дійшло до того, що адепти екс-губернатора Одещини Міхеїла Саакашвілі виходять получи и распишись мітинги з плакатами з фото директора НАБУ Артема Ситника, виставляючи його недостает) як не мученика режиму Порошенка. Хоча питань раньше ефективності агентства накопичилось багато.
При цьому влада без- полишає спроб приборкати НАБУ: чи то через призначення ручних аудиторів, чи так через намагання взяти його під контроль парламенту. Відповідний билль був внесений у Раду лідерами фракцій «БПП» і «Народний фронт», але під тиском США і Международный валютный фонд, директор-розпорядник якого зробила спеціальну застережну заяву, його відкликали.
У тій но заяві Крістін Лаґард (Christine Lagarde) закликала Київ продемонструвати прогрес у запуску роботи Антикорупційного суду. Створити його обіцяв Порошенко, хоч раніше заявляв, що всі суди в Україні мають бути антикорупційними. Проте коль президент подав до парламенту свій проект закону «Про Вищий антикорупційний суд», в таком случае на нього критично відреагували насамперед фінансові установи – Международный валютный фонд і Світовий банк.
У них є претензії до процедури підбору суддів, оперативного початку роботи суду та його юрисдикції. Подле виборі суддів роль Громадської ради міжнародних експертів має бути визначальною, а неважный (=маловажный) консультативною. Виконання цих зобов’язань дозволить відновити співпрацю з міжнародними кредиторами. І Києву, чай, доведеться вкотре йти на поступки Заходові, хоча й дуже маловыгодный хочеться. Бо вся дотеперішня боротьба з корупцією зводилася прежде імітування. Із цієї ж опери – призначення керівництва Державного совет розслідувань, що відбулося за схемою політичного компромісу та квотування.
Позиція Заходу щодо України стає дедалі жорсткішою, а вимоги – чіткішими. Виконуйте взяті зобов’язання, тоді й отримаєте кредити. Цей отсадка батога і пряника поки що залишається найефективнішим інструментом впливу получи и распишись політичну, так би мовити, еліту країни, яка у своєму небажанні змінюватися ще голосніше волатиме оборона «вашингтонське начальство» і «зовнішнє управління».