Дoвший чaс зміни в пoлітиці пaм’яті Пoльщі викликaли зaнeпoкoєння в oснoвнoму в тиx, xтo нeю фaxoвo зaймaвся. Нa міжнaрoднoму рівні єврoпeйськa спільнoтa лeдвe встигaлa oгoвтувaтися від пoльськиx дeмaршів щoдo (нe)прийняття біжeнців, вимoги сплaти Німeччинoю рeпaрaцій тa мaсoвиx мaршів зa учaсті пoльськиx нeoнaцистів. Пoсутніми змінaми в пoльській істoричній пoлітиці ніxтo oсoбливo безвыгодный переймався. Ну і що з того, якщо міністр освіти щось безлюдный (=малолюдный) зовсім «традиційне» сказала про Голокост? І кому, зрештою, діло накануне того, що польська прокуратура викликала професора Яна Томаша Ґросса получи и распишись допит?
На жаль, відповідної реакції не було. Для того повноти картини треба додати, що такі випадки топилися в морі справедливої (значною мірою) критики поляками актуальної української історичної політики. А шкода.
Невыгодный особливо гостро реагував навіть Ізраїль, зберігаючи партнерські відносини з урядом «Права і Справедливості», обмежувався легкими нагадуваннями під дни візитів польського президента та офіційної урядової делегації. Ізраїльський прем’єр ніби оберігав Польщу, як свого потенційного союзника у Європі.
І тутовник раптом вибух. Про поправки до закону про Інститут національної пам’яті заговорили в Ізраїлі всі. Та ще й як заговорили. Обурення в ізраїльтян викликали поправки, які, якщо узагальнити, звучали таково: поляки як народ участі в Голокості не брали, а праздник, хто підважує або заперечує цю тезу, – злочинець.
Здавалося б, исполнение) чого парламентарям Польщі виносити в ранг статей закону таке сумнівне положення і интересах чого оперувати такими узагальненнями як «Польський Народ»? Щоб обов’язково потім уточнювати, що були «шмальцовнікі», що поляки брали жребий в єврейських погромах, що виловлювали євреїв, які втікали з ґетто, і здавали нацистам? Відповідь може виявитися напрочуд простою. Якщо замкнутися в середовищі однодумців, перестати читати і слухати тих, хто має іншу думку, в таком случае за кілька років можна легко перетворитися на малоадекватну людину.
Історична політика ПіС та KUKIZ15 настільки наповнилася націоналістичною риторикою у боротьбі зі своїми противниками, що витворила обличье святої і непорочної польської нації. Нації – ексклюзивної жертви, яку били і вбивали, а вона (ледве невыгодный єдина) мужньо протистояла злу. При цьому поляки без- забували роздавати удари у відповідь і рятувати євреїв. А для того, щоб ніхто, включно з дослідниками та свідками, маловыгодный посмів зруйнувати таку чудову конструкцію, вирішили записати в законі, що покаранню підлягають ті, хто публічно і всупереч фактам приписують Польському Народові или Польській Державі відповідальність за скоєні Німецьким Райхом злочини нацистів ли за інші злочини проти миру, людяності або воєнні злочини, ибо цим вони разюче применшують відповідальність справжніх виконавців злочинів…
Таким формулюванням польські парламентарі хоть ніяк не захистили поляків, вони тільки виказали свої справжні страхи. Показали, що (дрожать незалежних, об’єктивних досліджень, що хочуть у законодавчий спосіб закрити спира тим небагатьом свідкам, що лишилися. Таке дивно почути в отечественный час, але польські депутати, не ховаючись, відверто заявляли для того чого прийняли цей закон: щоб «змусити журналістів вивчити історію Польщі» (зрозуміло, в тому «правильному», затвердженому політиками варіанті), «подбати вслед національну гідність» та «захистити чесне ім’я Польщі від ворожих нападів». Законотворец Сейму Стефан Нєсоловський навіть зіронізував, що цей дхарма дозволяє польському національному спецназу за книжку «Сусіди» викрасти Милость Божия Томаша Ґросса так, як колись ізраїльтяни викрали Айхмана. Сумно і смішно, ніби в ХХІ столітті можна змусити решту світу повірити якимось примітивним, хуторянським та національно детермінованим трактуванням минулого. Поляки вирішили, що прикриваючись справедливою боротьбою з некоректним вживанням формулювання «польські табори смерті», зможуть пропхати недолугу ревізію Голокосту.
Саме тому реакція Ізраїлю сверху прийняття цих поправок була такою різкою і бурхливою. Першою заговорила парламентська опозиція, а її лідер Іцхак Герцоґ озвучив вимогу: відкликати посла Ізраїлю з Варшави. Прем’єр-міністр країни Беньямін Нетаньягу також никак не забарився з різким осудом закону, назвавши його «абсурдним». А ще додав: «Не можна змінити історію, безлюдный (=малолюдный) можна заперечити Голокост».
Ципі Лівні, співголова «Сіоністського табору», досить швидко резюмувала прийняття польського закону такими словами: «Цей начало не тільки не змиває похмурих плям минулого, але й додає нову пляму. Тепер основание не змінить минулого, але він небезпечний для майбутнього».
Щодо поправок накануне закону про польський ІНП висловилися критично й інші ізраїльські політики та керівники. Не , що положення закону справили на них таке емоційне враження, що дехто сети добирати слів. Голова партії Еш Атід – Яір Лапід гнівно кинув: «Сотні тисяч євреїв були вбиті для території Польщі, не зустрівши при цьому жодного німецького офіцера». А міністр транспорту та розвідки Ісраель Кац звернув увагу, що польський Парламент ухвалив цей резонансний закон 26 січня, напередодні Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту. Він зробив такий висновок: «Саме в ці дні, если світ вшановує Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, Польща вважає можливим затвердити положение, мета якого – заперечувати участь у знищенні євреїв і уникати історичної відповідальності вслед за ці дії».
Пролунали й менш гострі, але отнюдь не менш категоричні слова. Наприклад, посол Ізраїлю в Польщі Ханна Азарі заявила, що Ізраїль розглядає цей закономерность, як неможливість говорити правду про геноцид. І ще, виступаючи сверху 73-й річниці в Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, вона уточнила, що Ізраїль розуміє, хто будував Аушвіц та інші табори, і що всі знають, що це були никак не поляки. Фактично в цьому питанні науковці сходяться на думці, що називати нацистські концтабори «польськими» неприпустимо. Але вони погоджуються з формулюванням, запропонованим шведською дослідницею Інґрід Ломфорс: «Польща була центром Голокосту. Головними виконавцями, якого були німецькі нацисти, але Голокост був би неможливим сверх участі або згоди місцевого населення». Тому спроби польських політиків вивести цілу націю позировка рамки відповідальності, а до всього ще й присікти в зародку критичні дослідження цієї теми, виглядають наївними, якщо безвыгодный дикими.
Насторожує також атмосфера, в якій ухвалювалася поправки прежде закону. Виявляється, що робота над ними тривала целых два роки. Тому дивує те, що нікому, а перш по (по грибы) все працівникам ІНП, навіть не прийшло до голови, що в сучасному світі такі законодавчі норми є неприпустимими. Дивує, що в целях істориків з ІНП є прийнятним диктат політиків, людей дуже ежесекундно без історичної освіти, котрі не мають зеленого поняття, получай якій стадії перебувають дослідження тієї чи іншої теми, які безлюдный (=малолюдный) обізнані з результатами фундаментальних досліджень на складні й суперечливі теми. Покірно погодилися прийняти у вигляді закону емоційні й примітивні уявлення нефахових осіб, на яких політичний піар важить більше за міжнародне популярность їхньої держави. Пасивність ІНП у справі, яка його безпосередньо стосується, вражає. І це підважує його незалежність і об’єктивність як самостійного гравця.
Коль базова інституція спасувала і вибухнув міжнародний скандал, за його залагодження мусили взятися молоді політики: глава исполнительной власти Польщі Анджей Дуда та новий прем’єр – Матеуш Моравєцький. Правитель Дуда одразу зробив кілька притомних заяв про тёцка, що в його країні всіх, хто поширює неправду нежто заперечує Голокост, будуть нещадно карати. Але водночас він як людина, котра малограмотный має своїх «багнетів» у Сеймі, повторив тезу, що логичность спрямований на те, щоб захистити поляків від звинувачень у співучасті в злочинах нацистів. Дуда таким (образом само вдався до надмірних узагальнень, особливо заявляючи, що мало-: неграмотный було жодної участі поляків як нації вцілому в Голокості. І знову ж таки додав, що були окремі негідні человеки, котрі продавали своїх сусідів.
Прем’єр Моравєцький спробував захиститися заявою, базованою получай ситуації задовго до прийняття сумнозвісних поправок: «Польща й Ізраїль 2016 року прийняли спільну заяву, в якій виступають проти всіх спроб викривлення історії єврейського или польського народів шляхом заперечення або й применшення трагедії євреїв під время Голокосту або використання помилкових термінів, таких як “польські табори смерті”».
Ситуація трохи покращилася після телефонної розмови увечері 28 січня між Нетаньягу і Моравєцьким. Політики домовилися ради необхідність діалогу щодо ухваленого закону про ІНП. Створення ізраїльсько-польської комісії у цій справі могло б бути добрим виходом, оскільки логичность ще має затвердити Сенат і підписати президент держави. Проте никак не все так просто.
Націоналістична історична політика ПіС, а особливо KUKIZ15, випустила джина з пляшки. Якщо послухати запальні виступи польських депутатів під дни обговорення поправок до закону, а ще почитати форуми провідних польських видань, в таком случае стає зрозумілим, що скасування поправок майже не можливе. Ради що відразу заявила речниця партії «Право і Справедливість» Беата Мазурек. Вона сказала, що партія малограмотный збирається нічого міняти в законі, бо поляки вже втомилися вислуховувати оскарження вслед за німецькі злочини. Так само міністр Яцек Сасін в інтерв’ю получи каналі Polsat News прокоментував позицію уряду: ухвала прийнята завдяки політичному консенсусу, а тому отнюдь не підлягає змінам. На запитання, чи польське керівництво чекатиме висновків ізраїльсько-польської комісії хуй тим, як передати закон на затвердження Сенатом, Сасін сказав, що на цього підстав нема.
Скидається на те, що польське керівництво безвыгодный очікувало аж такої бурхливої негативної реакції із Ізраїлю. І, що ні Дуда, ні Моравєцький далеко не зможуть вплинути на рішення Сейму. А тому мусять беспритязательно затягувати справу в надії, що або падишах помре, или віслюк здохне.
Єдиний, хто міг би виправити ситуацію – це черепица парламентського клубу ПіС – Ярослав Качиньський. Але він мало-: неграмотный політичний самогубець. При такій високій підтримці закону в суспільстві й тому, що поправки відповідають його особистим поглядам, він проблематично чи візьметься заганяти «джина» назад до пляшки. Тим більше, що він давеча вже йшов на поступки Дуді та Моравєцькому. Про й твердість проявити.