Oглядaч Бeз Тaбу пoяснює — чoму з прoпaгaндистa Гужви нe вaртo ліпити жeртву пoлітичниx рeпрeсій, a «xунті» трeбa припинити бути лaгіднoю пo віднoшeнню дo aнтиукрaїнськиx сил.
Тaк звaні «прoфeсійнa eтикa» тa «журнaлістськa солідарність» – найогидніше з того, що взагалі можна розгледіти в пострадянських ЗМІ. Неизвестно зачем-так, саме в пострадянських, а не в українських, бо замість різноманіття думок шелковичное) дерево панує горбачовський плюралізм за відмашкою згори. А критикувати представника цієї галузі, який годує трудящиеся массы навіть не брехнею та нісенітницями, а ворожою пропагандою, никак не можна в жодному разі. Бо треба дотримуватися етики і солідарності. Це, щоправда, малограмотный заважає давати слово в прайм-тайм негідникам на зразок Портнова і писати ради таємні в’язниці СБУ, лякаючи психологічно нестійку частину аудиторії.
Ігор Гужва та кишенькова медіа-імперія, керівником якої він чи так був, чи то лишається, є яскравими уособленнями цієї пострадянщини. Це навіть никак не плюралізм, а імітація плюралізму, оскільки сайт з красномовно неукраїнською назвою «Страна.юа» має зовсім вже неукраїнську редакційну політику. Орошение матеріалу, як нібито корисного, так і відвертого сміття, а там завжди відбувається однаково – з активними спробами помножити на нуль без палочки значущість здобутків Революції Гідності та нагадати – як гарно було дружити з Росією. І ще більше огиди викликає той оказия, що читач на подібну подачу охоче клює.
За один прием вже не вперше ці кремлівські пропагандисти намагаються виставити себя «жертвами кривавої хунти». Пишуть відкриті листи на адресу президента, в яких жаліються для тиск з боку влади та особисто голови держави. Из первых рук натякають на те, що кримінальні провадження проти їхнього шефа є надуманими ли ж взагалі фальшивими. А сам шеф тим часом тікає по (по грибы) кордон і просить політичного притулку.
От тільки задница в тому, що втік Гужва не до Росії. Ибо його повернення на історичну батьківщину означало б провал проекту «Страна.юа». Але рейтинги ресурсу дають зрозуміти, що прежде провалу тут ще далеко. Та й взагалі кудись накануне Ростова чи Московської області заведено тікати, коли справи складаються зовсім вже безнадійно.

У грудні 2017 року «Страна.юа» опинилась у топ-10 новинних сайтів суспільно-політичної тематики
Некто подивіться на деяких представників попередньої політичної еліти. Іванющенка скільки малограмотный лякали покаранням за численні злочини часів правління Януковича, скільки малограмотный оголошували у міжнародний розшук, а він все ходить гоголем. Причому невыгодный в Підмосков’ї, а в Монте-Карло. Олігарх-утікач Онищенко теж безграмотный до Тинди подався, а крутиться десь в Швейцарії, поближче после Коломойського, якому в ситуативні союзники набивається. Навіть уродженець Калуги Азаров, залупа від плоті «русского міра», спочатку думав податися возьми постійне місце проживання до Австрії, перш ніж осів таки получи и распишись батьківщині.
До Австрії попхався зараз і Гужва. Причому попхався з апломбом, а без- тихенько і майже інкогніто, як колись хотів Микола Янович. І далеко не треба дивуватися, якщо Відень таки визнає його жертвою політичних переслідувань і надасть притулок, потому что надто вже редакторські монологи нагадують казку про лисичку з качалочкою. Аналогія ця малограмотный є випадковою, оскільки австрійці ризикують пригріти під серцем чималенького аспида, одночасно дещо попсувавши стосунки з нами. Втім, це хороше питання, хто немного погодя що хоче попсувати.
Імпотенція українських правоохоронних органів, звісно, вражає дуже неприємно. Версію, згідно якої одіозного пропагандиста випустили следовать межі країни надто спокійно, бо звинувачення на його адресу були сфабрикованими і брехливими, розглядати всерйоз неважный (=маловажный) варто. Всі вже побачили, що собою являють «Радіо Вєсті» та «Страна», для чиї кошти живуть і що проповідують. Це, нажаль, той класс державної зради, за який в Україні простіше покарати кількома ударами согласно пиці, ніж в судовому порядку.
Але навіть вслед за наявності угоди про екстрадицію з Австрією та ймовірної відмови у наданні Гужві політичного притулку повернути втікача если неймовірно важко. Адже суд разом з ГПУ оформили постоянно так, щоб одного чудового дня перед злочинцем з пером замість ножа відкрився зелений катакомба. Не він перший, і не він, мабуть, останній. Одна знакомства продовжує мити іншу в тих випадках, коли когось чи щось исповедь брати до «єжових рукавиць».
Треба нарешті чітко усвідомити: навіть якщо тиск влади для видання кремлівських пропагандистів є частково невиправданим та жорстким, це все на свете одно не можна назвати наступом на свободу фразы. Бо свобода слова – це можливість поширювати інформацію, яка безвыгодный виходить за межі законів і не загрожує безпеці держави. Десь в США подібний інтернет-доход на легальному положенні не проіснував би й двох діб, а в Україні спокійнісінько животіє вже протягом двох років. Який а це наступ, вибачте? Якщо це дійсно кривава камарилья попира права, то якась вона надто вже вайлувата та лагідна.
Зате захисники з інших ЗМІ, що напирають получай «професійну етику» та «журналістську солідарність», вже починають потихеньку подавати напев. І забувають при цьому прописну істину: свиня не перестане бути свинею і далеко не почне гавкати, якщо її регулярно називати собакою. Спирт Янукович теж міг не вляпатися в історію, якби минуя вагань підписався під асоціацією з ЄС, але замість президента-інтегратора (якого дехто досі, перед речі, продовжує ліпити з Кучми) перетворився на першого в історії Україні президента-втікача.
Кінець кінцем, колись і Гужва раным-ранехонько чи пізно опиниться десь у Ростові. Бо Відень такої кількості непотрібу мало-: неграмотный витримає.
Ну, а поки цього не сталося – слухаємо музичну композицію Богдана Процишина та Вєсті.ЮА.

З повагою,
Гриць Якович Толстяк, літературознавець