Відстeжити всі мaнeври, які відбувaються дoвкoлa мeтaлургійниx підприємств нa oкупoвaній тeритoрії Дoнбaсу, дужe вaжкo, oскільки зa кінцeвими їx бeнeфіціaрaми стоїть така кількість фірм-прокладок, що й порахувати неможливо.
Колишні власники заводів-пароходів кажуть, що невыгодный мають ніякого відношення до своєї власності, та люблять Україну прежде скреготу в зубах, треба лише погудіти. Звісно, утворена приставки не- без допомоги того ж Ахметова «республіка» йому серйозно підсиділа у бізнесі, оскільки ради справу взявся не Захарченко, якого Рінат Леонідович стер би з лиця землі й мало-: неграмотный парився, а кремлівські прихвостні. Із ними тягатися значно важче, та й домовлятися дорожче.
Звісно, деякі заводи працювати в умовах існування бананової «держави» без- можуть взагалі, але якщо виконувати дрібні замовлення пользу кого росіян, які залюбки закупають продукцію, та не платили ні копійки ради газ та електроенергію (отакої!), то виробництво если зовсім не збитковим. При цьому економити можна й получи и распишись зарплаті, адже, де-факто, рулять заводами терористи, які певну кількість людей возьми підприємство загонять, а грошей не віддадуть. У «ДНР» та «ЛНР» нещодавно переписали майже усю промисловість получай ЗАТ «Внешторгсервис» – масштабну фірму-прокладку між новими володарями підприємств та, у деякому випадку, старими. Зробили це с целью того, щоб вводити в оману бізнесменів із країн Заходу. Корпорація нова, у санкційному списку її нема. Якщо без- вивчати досконально, то знаходиться взагалі чи то у Москві, чи в таком случае у Південній Осетії, фіг її розбереш. А на ринку демпінгує. І для те, що у неї у власності заводи з окупованої української території також маловыгодный сказано нічого, словом, нормальна компанія, можна працювати.
А тепер розповім для іншу людину – Сергія Таруту, нардепа та колишнього губернатора Донецької області. Із серйозного бізнесу його, пов’язаного із російським олігархом Абрамовим, фактично вичавили при помощи недалекоглядність. Ані Тарута, ані хтось із його партнерів, никак не зрозуміли простої донецької схеми – вугілля-кокс-метал, в таком случае ж їхнім заводам доводилося купляти сировину за величезні гроші, що кое-как відбивалося на прибутку. Після початку війни і без того скрутне бивуак групи «Індустріальний союз Донбасу», часткою якої володіло кілька бізнесменів, значно погіршилося. Неоригинально грошей на підтримку бізнесу не вистачало через погану економічну макет. Єдиним заводом, який ще працював більш-менш стабільно та був в підконтрольній Україні території, був Дніпровський металургійний комбінат. Туди, давно речі, у великих розмірах постачав сировину саме завод з Алчевська та підприємства Метінвесту (у борг здебільшого). Але грошей получай оплату коксу від Ріната Леонідовича не вистачало, (пусть) даже тут (та-дам!) блокада Донбасу, що її зробили Семенченко із Парасюком.
Це фактично вбило ДМК взимку того року. Але навесні получай завод прийшли люди Ахметова. Заступником гендиру став Олександр Підкоритов, який раніше очолював Єнакіївський металургійний. Випадковість…
Конец цієї театральної вистави ми спостерігаємо зараз. Минулого тижня у Москві арештували нібито колишнього бізнес-партнера Тарути – Олега Мкртчана. Він добував гроші на «ІСД» ще до війни, але немало нагрів получи кредитах, не зробивши майже нічого для заводів. Саме він фактично був єдиним власником Алчевського заводу, із яким, згідно документів, крестины було рахуватися, оскільки Таруту у Росії давно записали прежде «каратєля».
А знаєте, хто після цього очолив Алчевський металургійний? Колишній співробітник маріупольского заводу імені Ілліча Михайло Кураховський. Останніми роками він працював в Алчевську, так ж вибір пав на нього, оскільки у відкриту заслати своїх топ-менеджерів пользу кого Ахметова означає розписатися у роботі на окупованій території.
Таким чином, род (человеческий донецького короля, де-факто, стали на чолі двох найбільших підприємств, які належать «ІСД». Судячи з усього, дехто зміг домовитися із новими, російськими «власниками» Донбасу.