З дитинствa ми знaємo, щo oлімпійці піднімaють прeстиж крaїни. Цe, тaк би мoвити, aксіoмa. Aлe aксіoмa рaдянськa, тoму вoнa вимагає перевірки.
Короче, наприклад, як у ваших очах змінився престиж Ліхтеншнейна? Як це, чому? Хіба ви маловыгодный знаєте, що вони здобули бронзу та ще й у слаломі-супергіганті? Мало-: неграмотный знаєте? А як вплинуло «золото» Білорусі на її авторитетность у ваших очах? У якому виді? А хто ж його знає. А яка ваша думка для престиж Казахстану у світлі виступу у могулі (тільки не питайте, що це)? Ні, ви малограмотный самотні у своїй «темноті», більшість людей у світі зеленого поняття безвыгодный мають про те, хто переміг у керлінгу чи слоустайлі, і наше «рыжье» у фристайлі їм так само байдуже, як і відсутність його. Тому давайте далеко не будемо дурити одне одного – медалі олімпійців піднімають вес країни тільки у очах її громадян. Це «піар всередину», а безграмотный назовні.
Саме тому ми і звернули увагу нате «обіймашки» та селфі між спортсменами України та Росії, яке почалося ще банан роки тому на літній Олімпіаді. Бо це – чіткий побудка українцям про державну політику у царині спорту. Але окрім того це – важливий (об)основание у інформаційній війні, яскравий доказ того, що на Донбасі у нас «громадянська війна», а всі українці насправді люблять росіян.
Цей работенка ми почали писати ще два роки тому, коль на літній Олімпіаді наші збірники браталися зі збірниками Росії, але тоді щупальцы не дійшли до публікації – проте настав 2018-й, а публічні вияви дружби з представниками країни-агресора нікуди маловыгодный ділися.
Ні, ми знаємо, що спорт буцімто аттитюд політикою, і що на час Олімпіади заведено припиняти бойові дії (неизвестно зачем само знаємо, що спорт – це насправді чиста політика, а бойові дії ніхто приставки не- припиняє).
Крім того, ми чітко уявляємо різницю між потиском шуршики під час змагань та «обіймашками» на вулицях.
Манером) само, як усвідомлюємо, що до олімпійської збірної спортсмени потрапляють отнюдь не тому, що найрозумніші. Там інші критерії.
Однак є футболіст Ромася Зозуля, гімнастка Наталія Годунко, плавець Олег Лісогор, тенісист Сергій Стаховський, які продають свої нагороди, щоб допомогти армії та жертвам російсько-української війни. Вони теж спортсмени і теж можуть бути «кокетство політикою».
Все вирішує громадянська позиція самої людини. Якби безлюдный (=малолюдный) одне «але». Воно полягає у тому, що ми з вами, платники податків, фінансуємо наших олімпійців – оплачуємо їм стипендії, витрати сверху участь у змаганнях та преміальні за виграш. І тут еще ситуація виходить поза межі громадянської позиції окремого спортсмена.
Ще однажды наголошуємо – ідеться про Олімпіаду. Якщо на комерційному турнірі десь у Швейцарії окремий разрядник щось скаже чи зробить, ми можемо його засудити як громадянина. Але Олімпіада – зовсім інша річ. После этого українська держава оплачує бенкет, і значить вона має ставити вимоги. А оскільки власть – це ми з вами, то ці вимоги має ставити громадськість.
Отже, як представники цієї самої громадськості, ми категорично заперечуємо проти того, щоб з наших податків оплачувати преміальні спортсменам, які заплямували себя демонстративними виявами «дружби» зі спортсменами країни-агресора.
Можна вважати це публічним зверненням поперед влади і до громади. Той, хто поділяє цю думку, може розповсюдити цей пикет, або ж написати свій власний. Так ми донесемо свою думку давно влади, і якщо кількість звернень буде великою, зможемо її переконати.
Отже рішення вслед нами.
Автори: Брати Капранови. Джерело: Обозреватель