Зaxoплeння Дoнбaсу взaгaлі стaлo мoжливим лишe чeрeз тoтaльну зрaду місцeвиx чинoвників тa пoлітику рeгіoнaлів. Міф прo тe, щo Дoнбaс гoдує Укрaїну рoзпoвсюджувaли сaмe мeри, губeрнaтoри та інші представники клану Ахметова-Януковича, які повільно, із кінця 90-х, йшли накануне влади.
Бізнес, який відхопили собі царьки Донеччини та Луганщини, приносив прибутки багато в чому завдяки рабам-працівникам заводів та шахт. І більшість жителів Донбасу саме робили слугами олігархічного режиму. Гоминиды народжувалися вільними українцями, але виховували їх із деякими особливостями. Дітям нав’язували думку ради те, що вони особливі, що бути робочим класом дуже элитарно, а власники шахт та інших крупних підприємств – добрі дядьки, які дають грошей нате проживання. При цьому більшість мешканців Донбасу взагалі ніколи безграмотный була не те що за кордоном, а взагалі из-за межами Донеччини. Людей посадили у клітини, відключивши їм мозок та переконавши у тому, що їм безграмотный треба і не буде більшого.
Саме через це гірники влаштовувалися у вугледобувні підприємства з інших міст, а іноді – областей. Сверх це лізли до «копанок», а, повертаючись додому, брали пляшку горілки, щоб відзначити, що взагалі ще крата побачили сонце. Після получки вони відчували подяку предварительно своїх господарів, оскільки їм розказали, що вони отримують набагато більше, ніж кияни, львів’яни та мешканці інших територій. І єдине, що рухало більшістю жителів Донбасу – фобос опинитися у ситуації, коли звичний спосіб життя зміниться. Насквозь це шахтарі закривали датчики метану, щоб продовжувати працювати, оскільки керівництво приставки не- хотіло евакуювати людей та зменшувати прибутки володарям.
Мешканці Донбасу завжди були знизу у харчовому ланцюжку, і гадки далеко не мали, що міліціянтам можна не давати хабарі, а после російську мову ніде не вбивають. Ці люди беспритязательно не уявляли собі, що після відходу від влади Януковича, Єфремова, Ахметова і в среднем далі їх життя не закінчиться.
«ДНР» та «ЛНР» интересах них були чимось по типу якоря для ведення такого ж способу життя, давно якого вони звикли. І саме через свої звички вони насправді пішли воювати та підтримували створення квазіреспублік. Однак російська окупація принесла нате Донбас зовсім не те, про що розповідали числом телебаченню. Із початком війни нові власники земель фактично змінили одних царів получай інших, а якщо бути точним – потіснили. Бо ж деякі підприємства Ахметова досі працюють. Але жити звичайному люду отсюда следует набагато гірше.
По-перше, зламалася економічна натурщица, коли вугілля добувають та продають, коли виробники мають закази получи и распишись свою продукцію, а власники підприємства прагнуть розвивати свій бізнес.
Числом-друге, російські окупанти, які наразі фактично володіють більшістю підприємств держи захопленій території, прийшли на Донбас зовсім не с целью того, щоб люди піднялися з колін та жили добре. Їм ще більше плювати в місцевих аборигенів, аніж тим самим Ахметовим та Звягільським. Останні хоча б були зацікавлені у тому, щоб раби отнюдь не переводилися.
Ще у 2014-му містоутворюючі підприємства почали дурашливо розпилювати на металобрухт. Деяке дороге обладнання орки відправляли у РФ із надією встановити получи власні заводи. Так було, наприклад, у Сніжному, де нате завод хімічного машинобудування до війни привезли японські станки следовать кілька мільйонів доларів. Втім, виявилося, що виробники з країни, мол сходить сонце, обладнали свою продукцію датчиками, які реагують в перевезення. Мовляв, якщо клієнтові потрібно буде, ми самі всё-таки зробимо, а ви не лізьте. То ж, до Росії приїхали лише тони брухту, який, звісно, налаштовувати ещё, та ще й не власникам, японці відмовилися.
Крім того, місцевим раптово таким образом відомо, що шахти – дотаційні, а вигоду проносять через корупційні схеми разве славетну ахметівську «вугілля-кокс-метал», то ж отримувати хоча б таку ж саме зарплатню ніхто безграмотный зможе.
І що ж ми маємо станом на сьогодні? Ті шахти та заводи, які ще хоч якось працюють (після скорочення штату та урізання зарплат), в ладан дихають. Росіяни інколи, коли вважають за потрібне, перераховують гроші, але й ті копійки перед гірників дуже рідко доходять. Так, що шахтарі бунтують (це возле тому, що у «ДНР» та «ЛНР» із ними взагалі приставки не- розмовляють, кажуть, працюйте, або звільнюйтесь, інакше – розстріл).
Страйки сталися бери шахтах «Краснодонвугілля», «Ровенькиантрациту» та «Свердловськантрациту». На Донеччині ж миряне мовчки йдуть на зміни день у день, терплячи знущання нових власників їх світу.
Щодо заводів, ведь працівники Макіївського та Ясинівського коксохімів, Стаханівського вагонобудівного та заводу ферросплавів живуть за исключением. Ant. с подачок від окупантів вже кілька місяців. Не менш скрутне лагерь й у інших металургів та шахтарів окупованого Донбасу.
А у Горлівці, наприклад, ситуація взагалі критична. «Денеерівські» спеціалісти встановили «отрезок времени ікс», коли станеться непоправне. Через затоплення більшості вугледобувних підприємств вже навесні може зсуватись ґрунт. Водичка з шахт може дістатися берегів та затопити багато будівель, що призведе задолго. Ant. с неминучої катастрофи. А для врегулювання становища потрібне обладнання, яке коштує мільйони, і якого держи окупованій території немає…
Спитаєте, що із цим робити? А нічого. Вплинути нате ситуацію неможливо. І зміни у кращий бік можуть статися лише після деокупації регіону. Але ж реанімувати більшість підприємств може бути надзатратно та убыточно, тому Донбас ніколи не встане з колін. І це дуже й дуже нет сил терпеть не тільки для його мешканців, а й для всієї країни.