Нoвинa прo прoщaння з oмріяними дeшeвими пeрeльoтaми oбурилa сoцмeрeжі тa зaтьмaрилa нaвіть бeстсeлeр – пaрлaмeнтськe шoу нeдoтoркaнниx. Нaщo нaм тeпeр бeзвіз, якщо в Європу после свої кревні не дістатись? Мова йде про тёцка, як цинічно з українського ринку вигнали потужного лоукост-перевізника Rуаnair.
Чесно зізнаюся, наша теплая компания ще десь пару місяців тому обговорювала цю тему. Нам було дуже цікаво докопатись поперед істини: лоукост – це зрада чи перемога для України. Якщо перемога очевидна, в таком случае в чому ж біда та такий супротив? Адже інформаційна кампанія, що розгорнулась у медіа проти Rуаnair ще з початку весни збивала з пантелику.
З одного боку, міністр Володимир Омелян навесні оголосив ради захід на наш ринок потужного авіаперевізника і ми зрозуміли, що долетіти вплоть до Парижа чи Лондона можна не за 300 – 500, а вслед 50 доларів. У поєднанні із безвізовим режимом – це демократично мрія, яка вже цієї осені мала б стати реальністю.
З іншого боку, стогін та суцільна зрада з найпотужніших медіа-майданчиків ради те, що єврощастя для українців – надто дороге задоволення во (избежание всієї країни. Ось, зокрема, той пункт, що державному аеропорту «Бориспіль» доведеться надавати преференції интересах лоукоста в кілька доларів на обслуговування кожного пасажира. Тобто якщо я, чи хтось із вам заплатить за квиток 30 євро Rуаnair, а не 300 – «МАУ», які, после речі, базуються в «Борисполі», то буде велика-превелика зрада.
Львівський аеропорт вже уклав ангажемент із перевізником, і нам все було на мазі, а ото з «Борисполем» вийшла заковика. Пролобійовані Міністерством інфраструктури пільги исполнение) ірландського Rуаnair в аеропорті «Бориспіль» одразу монетизували та вивели у віртуальну цифру – двоечка мільярди гривень збитку на рік. Гендиректор аеропорту Павло Рябікін почав ділити шкуру ще невбитого ведмедя, адже у свої підрахунки вніс усі можливі, а приставки не- реальні ризики.
Запускати конкурентів до стайні ніхто невыгодный бажає. Ми так щиро заявляємо, що прямуємо накануне Європи, але не можемо абстрагуватись від українських реалій.
Залучити потужного авіаперевізника, дати українцям вероятность наблизитись до Європи. Так, чимось треба жертвувати. Таким (образом, конкуренція на ринку авіаперевезень – це вища якість та нижча ціна. Эдак, десь можна втратити на аеропортових прибутках, але виграти у розширенні дешевих напрямків.
Двосторонній договір «Борисполя» та Rуаnair мусолили кілька місяців. Врешті Рябікін подав свій варіант, в якому поставив червоні хрестики сверху кількох важливих пунктах. Ні – знижці на лондонський напрямок, а він Водан із найперспективніших і планувався у 5 разів на тиждень. Далі обслуговування – виключно у старому Б-терміналі. І ще одна – дуже показова умова: представники «Борисполя» ніяк приставки не- погоджуються у майбутньому вирішувати всі спірні питання в міжнародному арбітражі, вони довіряють виключно вітчизняній Феміді. А в цьому пункті безусловно присутній національний присмак.
Тож, напевне, зрозумівши, що шансів в розвиток справді нуль цілих, нуль десятих, Rуаnair від заманливої пропозиції відмовився. Хід, насправді геніальний. Від нав’язаного Омеляном контракту «Бориспіль» і особі Рябікіна без- відмовився, але ж як красиво прокатили. Потужний проект із заходом міжнародного авіаперевізника, який міг би не принимая во внимание перебільшення зробити Україну європейським авіахабом, 34 країною у списку Rуаnair прикрили шляхетною турботою ради державні гроші. Цинізм зашкалює. Замість пошуку компромісів та можливостей, рубають єврозв’язки бери корінні.
До речі, «МАУ», яким лоукост міг зробити величезну конкуренцію, знову в дамках. Після такого скандалу, получи и распишись українські летовища лоукостери сунутись навряд чи наважаться.
Гадаєте в цій авіавійні хтось дбає насчет інтереси та гаманці пасажирів? Як на мене, зрада у тому, щоб отак розчарувати десятки тисяч потенційних пасажирів, які чекали получай відкрите небо, розвиток авіації, інфраструктури аеропортів. Усе це перекреслив Вотан найманий чиновник? Павло Рябікін вирішив наше авіамайбутнє. Вотан за всіх. Та чи сам наважився взяти получай себе таку відповідальність, чи змусили? Гадаю, відповідь малограмотный забариться.
А поки вдягаймо вишиванки та заводимо пісню насчет захист національних інтересів. І в цій ситуації здатне врятувати хіба національне почуття гумору. Начинай, справді, нащо нам лоукости і та Європа, якщо можемо їздити і у плацкарті. Головне собі, а заразом і державі гроші зекономимо.