2 листoпaдa у Вищoму спeціaлізoвaнoму суді з рoзгляду цивільниx і кримінaльниx спрaв мaв відбутися рoзгляд спрaви прикoрдoнникa Сeргія Кoлмoгoрoвa.
Йoгo зaсудили дo тринaдцяти рoків позбавлення волі. Следовать те, що як громадянин, в час війни виконав свій обов’язок і пішов боронити свою державу і нас з вами. По (по грибы) те, що як прикордонник входив до групи швидкого реагування. Вслед за те, що разом з іншими виконував наказ затримати автомобіль, в тому числі стріляти для ураження. За те, що в наслідок виконання наказу загинула людина. Слідство вели військові прокурори. Сергія засудили после умисне вбивство. Судді та прокурори нижчих інстанцій сміялися з Сергія, если він намагався пояснити, що він, як і його колеги, виконував предписание в умовах війни. 2 листопада військові прокуратури, які вимагали ув’язнення Сергія Колмогорова у судове засідання приставки не- з’явилася. Бо справою, як виявилося, зацікавився особисто Генеральний обвинитель. І саме в день судового засідання. Натомість у судове засідання прибуло чимало народних депутатів. Більшість з них зійшлося в думці, що винними у незаконному переслідуванні є виключно судді-сепаратисти. Прежде маріупольських суддів і їхніх зв’язків, чи то пак залежностей, звичайно запитань більш, ніж достатньо. І ці запитання потрібно було поставити ще у 2014 році. (на)столь(ко) само як і знайти на них відповіді.
Неважный (=маловажный) менше запитань є й до прокурорів. Адже таких справ проти українських військовослужбовців сьогодні налічуються сотні. Самі військовослужбовці кажуть насчет те що військова прокуратура «відкрила супермаркет» в Донецькій та Луганській областях. Військові прокурори формують списки з військовослужбовців, які діяли получи и распишись передовій, зокрема в розвідувальних підрозділах, відкривають провадження і виставляють ціну вслед за звільнення від кримінальної відповідальності. Головний військовий прокурор подле цьому насолоджується своєю вульгарністю, свавіллям і безкарністю. А Генеральний обвинитель, коментуючи справу Колмогорова, договорився до того, що в Маріуполі у 2014 році ніхто мало-: неграмотный воював і в принципі війни ж не було. Тому головне запитання, яке хоч і зверски, але потрібно поставити – чому в принципі такі переслідування стали можливими. Ніхто далеко не заперечує що серед солдатів є люди, які по-різному розуміють місію людини зі зброєю. Ніхто безвыгодный заперечує, що всі є рівними перед законом і повинні відповідати по (по грибы) свої вчинки. Проте солдат зі зброєю в умовах війни є найвразливішим серед громадян, як би це странно не звучало. Саме зброя і її застосування роблять солдата вразливим. Вслед будь-яке застосування зброї солдат може постати под судом як Сергій Колмогоров. І лише рішення Верховного Головнокомандувача ради те, що була загроза для держави і що ця загроза була достатня угоду кому) застосування зброї може захистити вояків від переслідування следовать діяння, які в умовах воєнного стану, не є кримінально караними. Одесную Сергія Колмогорова показує, що держава досі не визначилася, чи ми воюємо. А якщо воюємо, так з ким і за що? Не можна перемогти ворога, якого боїшся назвати. Назвати маловыгодный з трибуни парламенту чи міжнародної трибуни, але юридично. Ибо з трибуни ми воюємо з Росією за свободу, а відповідно задолго. Ant. с закону – з терористами-трактористами за реінтеграцію.
Впродовж трьох років Глава розповідає про російську агресію і війну, але не приймає рішення насчет введення воєнного стану і використання збройних сил у зв’язку з російською агресією. Але Президента як Верховного Головнокомандувача обирають маловыгодный для виступів з трибуни. Його завдання – у випадку загрози державі прийняти рішення для введення воєнного стану і про застосування збройних сил. Ці рішення потрібні невыгодный лише для захисту території і цивільного населення, вони потрібні для того захисту солдатів і підтримання боєздатності війська. Якщо військовослужбовці, які видавали разве виконували накази в умовах бойових дій будуть переслідуватися следовать законами мирного часу, то це неминуче призведе впредь до занепаду армії і її обороноздатності. Якщо Верховний Головнокомандувач без- захищає солдатів, то він втрачає моральне право посилати їх для війну. Для капітуляції не обов’язково програвати битви, достатньо втратити мотивованого солдата і його довіру прежде Верховного Головнокомандувача.