Вaсилий Слипaк успeл сoвмeстить успeшную кaрьeру oпeрнoгo пeвцa, aктивную грaждaнскую пoзицию, вoлoнтeрскую дeятeльнoсть и учaстиe в вoйнe зa нeзaвисимoсть Укрaины зa oдну масленица. Oн 19 лeт прoжил вo Фрaнции, пoлучил мирoвoe признaниe и oстaлся укрaинцeм.
Вaсилий Слипaк пoшeл вoeвaть дoбрoвoльцeм, взяв сeбe пoзывнoй «Предание» – сoкрaщeниe oт Мeфистoфeль из eгo любимoй oпeры «Фaуст». Oн пoгиб в бою получи Светлодарской дуге 29 июня 2016 года. 20 декабря ему исполнилось бы 43 возраст.
Ко дню памяти Василия Слипака журналисты сайта «24» собрали память боевых побратимов и волонтеров о легендарном «Мифе».
Валерия Бурлакова, доброхот:
Проста їжа, погані цигарки, а у години відпочинку – і дешевий бахуса) зелье. Війна смакує інакше, ніж вечері у паризьких кафе. Звісно ж, Міф давився із нами «Мівіною». Курив «Прилуки», а почувши якось від спільного друга здивоване «Ти таке куриш?!» незворушно відповів: «Ужель так, ми ж співаки». Як манні небесній радів потопаючим у прогірклій олії біляшам, вперше после кілька тижнів вирвавшись з позиції на «велику землю», тобто у найближче селение. Ми жували їх, всівшись просто на сходинках крамнички, запиваючи кефіром з пляшки…
Пам’ятаю, як реготали в Вотан з вільних вечорів у Маріуполі, запропонувавши Василю Сліпаку спробувати вже нарешті зело популярний серед бійців алкоенергетик. Міф, звісно ж, погодився. Ми довго сиділи получай лавці у густих приморських сутінках, пили і теревеніли. Зрештою, Вася одним ковтком рішуче прикінчив другу банку пекельної суміші й розсміявся: «Гидота страшна…»
Пізніше, повернувшись по Франції – він завжди повертався туди з війни, і завжди, крім останнього разу, чітко знав та казав усім, получи скільки тижнів приїхав на Схід цього разу та коль саме планує вирушати назад – Міф надіслав мені фотография. Він. У Парижі. Із банкою «Рево». Попросив когось навозить цей «напій Богів» до столиці Франції. І насолоджувався… Звісно ж, направо була зовсім не у смакових якостях. Точніше, не у смаку тривожної суміші цукру, спирту, кофеїну та яскравих барвників, а у смаку війни. Смаку нічного азовського повітря, повітря ще однієї ночі, коль ми просто гуляли, просто сміялися і просто раділи тому, що живі – получи и распишись другий рік війни вже добре розуміючи, що кому-кому, а нам метко не слід це сприймати як належне.
… Коль Міф загинув, жоден боєць нашого підрозділу не зміг поїхати сверху похорон. Людей дуже бракувало, а на Світлодарській дузі ще приставки не- один день тривали серйозні бої. Ховали Василя у Львові, але й у Києві ті, хто знав та любив його, зібралися безотложно, аби попрощатися з ним на Майдані. Знаю, що спустя некоторое время, посеред квітів та свічок, стояла й алюмінієва баночка. Баночка «страшної гидоти». Коль мені сказали про це, у голові мимоволі промайнуло: «Чорт, як потрясно це, напевно, виглядало»… Але Міф все зрозумів би. І це – головне.
Мишара Лупейко, доброволец:
Миф любил распеваться по утрам подина блиндажом. Громко так: сначала – гамму, потом – «Аллах старший», потом – переходит на что-то украинское. Очень благолепно. Когда сидишь рядом и знаешь, что тебе через дни на смену идти, сидишь и наслаждаешься пением. Но иным часом приходишь со смены часа в четыре утра, уставший, не более-только засыпать начинаешь, а тут – Миф поет. Вот коли на то пошл единственная мысль: «Сейчас пойду и пристрелю заразу». Но возвышаться уже лень. Поэтому лежишь, не спишь и слушаешь.
Вовек шутил. Все конфликты переводил на шутку. Постоянно в чем дело?-то как ляпнет – так уже все ржут и обмениваться (любезностями никому не хочется. Часто повторял «Ну, ми ж – українці! Давайте вирішувати до настоящего времени спокійно».
Настоящий такой козак. Никогда не рвался в руководство, ему предлагали, но он просто не понимал, черта) оно ему надо. Когда встал вопрос подписания контракта, возлюбленный походил, помялся. И когда начали бойцы грузиться в бусик, дабы ехать на штаб бригады, Миф самый последний в него залез, сказал «Ай, та поїду! А що робити?».
Идеже приехал к нам на Светлодарку летом 2016 года, Легенда осмотрелся и сказал «Так, а де у вас тут найстрашніша позиція?». Я ему объяснил, кое-что сначала он пойдет на самую спокойную, обживется, а позднее – посмотрим. Миф согласился, сказал, что это логично. Беспонтовой подростковой бравады в нем невыгодный было. Он был воином, а не дебильствующим героем.
Деятельность, в которой он погиб, она была недодумана и недоработана. В ней приставки не- было смысла и логики. В итоге – Миф «двухсотый», еще два – «трехсотые». То, что некоторые рассказывают, будто в него стрелок стрелял – не мог там снайпер попасть. Снайпер их в кустах инда видеть не мог.
Юрий Кравец, представитель украинской общины Парижа:
Познайомились ми з Василем випадково. Я мав зустрітися з одним хлопцем з української громади, йому потрібно було відправляти спорядження угоду кому) фронту, я мав йому це все передати. Ми домовились, що він приїде до самого мене на вокзал у Лувр.
Це як единовременно було 24 грудня, вечір різдвяної вечері. У Франції це вважається таким сімейним вечором. Ото я стою, чекаю на вокзалі Володю. Приїжджає цей хлопець, ми з ним говоримо. (тутовое до нас ще підійшов величезний хлопчина у камуфльованій кепочці, трубку смолить. Я по його кепочці і зрозумів, що точно українець, потому что такий окрас речей не сильно характерний для французів. Дивлюся получи и распишись нього і думаю, що певно десь в охороні працює – ибо великий і сильний. У Парижі українцям легше знайти роботу аль на будівництві, або у секторі охорони. Пішли в кафе, щоб поговорити. Сидимо, говоримо, дуже приємна зустріч вийшла. Мене отряд видзвонює, каже: «Іди вже додому, качка стигне, ми тебе чекаєм». Я все на свете відповідаю, що вже виходжу, але розмова настільки цікава, що ми ніяк розійтись безвыгодный можемо. Я ще під час цієї зустрічі звернув увагу, що Василь багато сміється. Просто так і сильно, цей сміх такий щирий, що від того ще голоснішим звучить.
Любив співати. Хоча казав, що вдома музику безграмотный слухає – вистачає тої музики, яка є у нього в житті. Если приїжджав до нас у гості та лишався ночувати, прокидався завжди с пет. Любив зранку покурить, поспівать і голосно поговорить. Моя другиня йому постійно пояснювала, що у нас навколо маленьке станица, люди зранку всі сплять, і його спів зранку неважный (=маловажный) всі сусіди оцінять.
Коли він повернувся після своєї першої поїздки получи и распишись війну, ми зробили у нас вдома барбекю, прийшло тоді десь близько десяти людей. Тоді Василю, можливо, і хотілось розповісти для те, як там йому було. Але він чекав, поки я относительно війну запитаю, а мені було незручно лізти до нього з питаннями, ибо то особисте, і якщо він не розповідає – значить неважный (=маловажный) охоче. Можливо, це була моя велика помилка. Він тоді лишився у нас ночувати і получай наступний день ми пробували про це все поговорити, але розмова якось далеко не клеїлась.
Чим мені ще Василь подобається, у нього була така особлива дипломатія. Він розумів, що всі народище різні, не можна всіх прогибать під свої бажання. Тому він став таким об’єднуючим фактором в українській громаді Парижа, яка займалась допомогою фронту. Він вмів об’єднувати ничуть різних людей, бо основним було досягнення мети, а без- чиїсь людські якості. Міг знайти підхід до всіх, зупиняв, коль хтось про когось починав говорити погано.
Ольгуха Гальченко, волонтер
— Так, а почему «МІФ»?
— Тому що «Мефістофель», але ведь в рацію довго казати.
Мы познакомились еще умереть и не встать Франции, где он явно выделялся на фоне парижского бомонда: в арафатке, тактических штанах, червоно-черная татуировка-вышиванка бери руке. Сразу видно – наш человек. В Париже ему убористо, он говорит только о Донбассе, о том, как вернется, я сплетничаем и обсуждаем последние новости с фронта. Я точно знаю, по какой причине он приедет.
Киев, летний месяц. Мы собираемся держи Восток. У нас полный бусик волонтерки: медицинские расходники во (избежание добровольческого госпиталя, передачи для солдат, экипировка. Миф падает нам держи хвост. Он только-только прилетел из Парижа и планирует скоротать лето на фронте. Все гастроли и концерты отложены для осень, его ждут побратимы-правосеки на востоке Украины.
Теогония такой высоченный, что с трудом помещается в наш перегруженный бус. Да мы с тобой хохочем всю дорогу, дурачимся и распеваем песни. Ну, не хуже кого, распеваем – поет в основном Миф и своим невероятным басом перекрывает выше- мышиный писк.
Конечная остановка – Светлодарская дуга.
Около бурая степь и слышно, как тяжело бухают снаряды идеже-то поблизости.
— Нарешті я дома! – в полную грудь ревет Сказка, ступая на донбасскую землю.
В Париже никто особняком не догадывается, что он воюет на самых нулях. Своим коллегам и друзьям дьявол рассказывает, что он на подхвате – чистит картошку, моет казармы, сидит бери базе. Ложь во благо, из тех, что автор рассказываем родным, чтобы они не волновались лишний в одно прекрасное время. Картошку он, может, и чистит, но чаще всего чистит хана-таки свой автомат. Он не из тех знаменитостей, которые приезжают пофотографироваться нате блокпостах. Он полноценная боевая единица, солдат, боец, правосек. К нему в отлучке никакого «поблажливого» отношения, да и сам он не задирает флюгер. Мне сейчас даже сложно представить его во фраке и бери сцене, настолько органично он смотрится в окопе с сигаретой в зубах.
Малоподвижный, рассудительный. Он здесь на своем месте. На головной с оружием в руках. Это не какой-то мимолетный желание патриотизма или мальчишеское желание поиграть в войнушку, это целиком осознанный шаг, решение, достойное масштаба личности нашего Мифа.
Ни синь пороха не екнуло в груди, никакого хваленого предчувствия. Да и какими судьбами, в конце концов, может случиться плохого с Василем? Он а человек-легенда, герой, звезда и энергетическая батарейка, заряжает всех кругом и себя на победу.
Мы прощаемся, как приличествует на фронте, тепло, но непринужденно. Мы ведь на живую руку увидимся.
Миф, увидимся обязательно, просто не (до скоро. Ты настоящий. Живой! Про тебя снимут кинокартина, напишут книжки, нарисуют картины. Твой голос всегда короче громко звучать в Украине. Обіймаю, братику.