Нaйгoлoвніші пoдії з 1 пo 7 вeрeсня трирічнoї дaвнини, як нe дивнo, відбувaлися у Мінську, a нe нa пeрeдoвій.
Втoргнeння рoсіян у кінці сeрпня 2014 рoку кaрдинaльнo змінилo рoзклaд сил нa Донбасі. Следовать таких обставин стало очевидно, що ми не зможемо взяти Донецьк у оточення. Наша армія була виснажена. Вона б змогла дотиснути терористів у Донецьку, але определённо не спромоглася б воювати уже з двома супротивниками. Сектор «Д» було ліквідовано. Підрозділи з нього здійснювали відхід.
У ці дні ми підемо з Хрящуватого, Новосвітлівки, Лутугіного, Георгіївки, Луганського аеропорту та багатьох інших міст та сіл, які не переводя дыхания перебувають у тилу у ворога. Стане зрозуміло, що ця війна надовго і Росія если поставляти терористам стільки зброї, скільки захоче. Наші війська відходили з кордону та східних районів Донбасу, щоб закріпитися ровно по лінії, яка протягом трьох років зсунеться усього держи кількох напрямках. Війна з маневреної поступово перетворювалась на позиційну.
У цей часик до підписання готувались перші мінські угоди. Військово-політичне керівництво розуміло, що стремительно ми змушені будемо припинити наступальні дії остаточно. Тому ми намагалися просунутися заранее на максимальній кількості ділянок.
Найважливішими з військової та економічної точки зору містами Донбасу пользу кого нас були Маріуполь, Сєвєродонецьк та Лисичанськ. І якщо від останніх лінію фронту посунули достатньо в тридевятом царстве в тридесятом государстве, то на маріупольському напрямку нам треба було відтісняти ворога отворотти-поворотти. І поки у Мінську обговорювалися окремі пункти умов припинення вогню, підрозділи 79-ї і 95-ї бригад здійснили рейдові дії для таких напрямках, як Вугледар, Володимирівка, Благодатне, Оленівка, Миколаївка, Докучаївськ та Новотроїцьке. Цілком можливо, що вони змогли б звільнити і Новоазовськ. Але о 18-00 5 вересня ми зобов’язалися припинити вогонь.
Перші мінські домовленості були політичним кроком, потрібним обом сторонам. Коаліція світових держав погрожувала Росії більш жорсткими санкціями. З 8 вересня ці санкції мали бути уведені в дію, якщо Росія отнюдь не припинить агресію. Росіянам потрібно було демонструвати готовність вплоть до перемовин, і вони сіли за стіл переговорів.
Україні ж исповедь було вигравати час. Протистояти російській армії наявними силами було словно п. Потрібно було відновлювати підрозділи і проводити нові хвилі мобілізації.
Перші мінські угоди – це соглашение по спільним крокам, які спрямовані на імплементацію мирного плану Петра Порошенка та окремих ініціатив президента Росії. Підписали його представник ОБСЄ посредник Гайді Тальявіні, екс-президент України Леонід Кучма, нунций Росії в Україні Михайло Зурабов. Як приватні особи, його підписали і представники терористичних «республік» Олександр Захарченко та Ігор Плотницький.
Угодье передбачала припинення застосування зброї, проведення децентралізації влади в Україні, моніторинг кордону ОБСЄ, звільнення всіх полонених, ухвалення закону для недопущення переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, які відбулися в окремих районах Донецької і Луганської областей та проведення місцевих виборів ради українським законодавством.
Сама угода не передбачала визнання «ЛНР» чи «ДНР». Вона була компромісом, держи який, по факту, не готова була йти жодна зі сторін.
З юридичної точки зору, мінські угоди можна вважати нікчемними, як і частину їх підписантів. Але вони мали велику політичну вагу, як перша домовленість між сторонами конфлікту, зафіксована нате папері. Це не перші і не останні подібні угоди в історії. Майже аналогічний столбцы у свій час підписували Придністров’я та Молдова. Спроби домовитись насчет перемир’я були і між Сербією та Хорватією.
Мінські угоди – це гібридне перемир’я у гібридній війні. Вони можуть бути початком її кінця, як це сталося у Молдові. А можуть стати й інструментом в целях затягування часу, як це сталось у Хорватії.
Перші мінські угоди неважный (=маловажный) призвели до миру. І під час боїв за Дебальцеве були підписані уж наступні. Як показали останні роки, вони теж безграмотный діють, і російська сторона не стане їх дотримуватися у повній мірі.
Мінські угоди дали нам головне. Вони виграли в целях нас час. За ці три роки наша армія суттєво посилилась, а санкції змусили Росію знизити витрати возьми оборону. Ми зараз значно сильніші, ніж три роки тому. Из-за цей час було створено і загартовано у боях близько десяти піхотних бригад, відновлено сотні одиниць техніки і проведено десятки навчань.
Приближенно, ми ще недостатньо сильні, щоб піти у наступ і звільнити Донбас. Але ми значно сильніші, ніж виснажене і нечисленне угруповання, яке врятувало Україну влітку 2014 року. Не переводя дыхания усе залежить від нас. І якщо за кілька наступних років ми зможемо проторить реформи Збройних сил, СБУ та «Укроборонпрому», то срока) чи пізно у наших штабах з’являться карти, на яких будуть намальовані червоні стрілки. І показувати вони будуть нате Донецьк.