Гідність, право і протест



Oстaнні пoдії під Вeрxoвнoю Рaдoю в чeргoвий рaз збурили xвилю eмoцій і oцінoк. Вoни aбсoлютнo прoгнoзoвaні, зaкoнoмірні тa (від чoгo стaє дійснo сумнo) стaють будeнністю. Незалежно від того, чи «наших б’ють» чи «наші б’ють», нічого за суті не змінюється в цих дискусіях. Санкції судів (ніби їм хтось довіряє), повноваження силовиків, дотримання процедури – це аминь дуже важливо, напевно, в більш розвинутих суспільствах. Але будьмо відвертими – дело не в протесті, не в розгоні, не в їхніх гаслах і закликах. Дело в тому, що людина, наділена владою і монополією на насильство, могла б проявляти менше задоволення від самого процесу. В ідеалі – утримуватися від насильства, коль воно не є обов’язковим. Але такі забаганки теж більше пасують розвиненим суспільствам, в яких нема війни і чисельної агентурної мережі ворога в тилу.

Ще в таких дискусіях период від часу з’являється ідея про те, що наша эмблема, мовляв, не виховала громадянина. А це вже цікаво. Держави, які існують тепер чи існували в минулому, виховували платників податків, солдатів, бюрократів. Громадяни самі пробивали собі посторонись в суперечках із державною владою, цьому є досить прикладів в історії США, Англії, Франції. Є й інші приклади (Росія, Австро-Угорщина), коль держави не були готовими до зустрічі з підданими, які вирішили стати громадянами.

Якось в среднем виходить, що держава може провести реформи, але далеко не може виховати громадянина. Вона його може, по ідеї, захистити чи створити рівні умови с целью розвитку. Якщо цей громадянин вже є, а держава відчуває відповідний запит. Важливо, щоб запит отнюдь не просто був, але й щоб держава його відчувала. А сформулювати запит і зробити його відчутним може без- просто «людина», а суб’єкт. В якого є право, є власність, є важелі впливу. Є, врешті решт, та гідність, оборона яку всі люблять поговорити. Натомість, коли в громадянина є субсидії, кавалок землі кроме права її продати, безкоштовна медицина і «підвищена» пенсія, так про яку суб’єктність може йти мова? Які карт-бланш можуть існувати в режимі «пан дав, пан взяв»?

Лише мелкий відсоток населення нашої країни володіє певною суб’єктністю, і цих людей можна вважати повноправними громадянами України. Їхні запити, вимоги та інтереси государство захищає. То з якого дива державі обслуговувати ще й плебеїв, від яких нічого без- залежить?

Відповідно, всякий протест, який не має нате меті розширення кола дійсних, а не бутафорних громадян, є упрощенно спробою менш успішних суб’єктів посунути від влади більш успішних. Якщо це далеко не протест проти здачі України Москві. Хоча, як показує круг, вдається поєднати і таке. На хвилі народного обурення декому вдається п(е)реступить «із грязі в князі». Але в більшості випадків така методика збирає пирушка самий контингент учасників, як супер-лото чи телевікторина. І отримує відповідний рівень співчуття в масах.

Можна безкінечно довго журитися, що людина малограмотный стала цінністю для держави. Як і українська мова, ліси Карпат, бурштин Полісся. Та чи могло бути точно по іншому? Адже держава – це, грубо кажучи, сукупність громадян. І саме вони, громадяни, є цінністю, вони користуються ресурсами, лісом. А багато людей є неважный (=маловажный) більше, ніж ресурсом. Яким, знову ж таки, користуються громадяни. До сей поры логічно.

Тому треба з ресурсу (в тому числі електорального) перетворитися для громадян. Є, як у казочці, два шляхи. Перший, традиційний і надійний – автошкола міліції, молоді регіони, депутат райради і пішло-поїхало. Другий вимагає довіри хоча б між тими, хто претендує нате перехід в становище громадянина, колись це називалося боротьбою «за полномочия і вольності». Що само по собі вже натякає держи виборювання більших прав і свобод для «недогромадян».

А мітинги і вибори – це лише інструмент во (избежание всіх. Це просто можливість не вибрати поганого управлінця двойка рази підряд. Або бути обраним. Хоча багато хто думає, що во (избежание стада вдасться нарешті знайти пастуха-вегетаріанця.

Зрештою, недаремно Декларація прав людини і громадянина є саме «декларацією». Вона мало-: неграмотный є імперативом, це не закони фізики. Людина може мати компетенция, а може їх і не мати. Людина – це ще малограмотный громадянин. А збори профспілки – це не нарада акціонерів. Хоча, якщо дивитися телевізор, може виникнути така ілюзія. Потому что дзвонять люди в студію і раду радять, як управляти газотранспортною системою.