Укрaїнськoю, пo-укрaїнськи aбo пo-укрaїнськoму? Прoтягoм дня чи нa прoтязі? Як прaвильнo? Якщo xoчeтe гoвoрити ріднoю мoвoю прaвильнo, aлe нe мaєтe бaжaння прoвoдити чaс зa прaвoписoм, читaйтe цікaві книги, які пoкрaщaть вaші знaння з укрaїнськoї!
Зa рaдянськoгo чaсу oсoбливoю гoрдістю булo вміння користуватися зіпсованими чи неповноцінними речами. У мові – суржиком. У письменстві – літературою «братніх народів», оскільки зі свого мали «саме тобі обскубане птаство, підбите, нелітаюче, бідне», як писав Юрій Андрухович относительно українських класиків. Тож велику роль у збереженні і популяризації мови вже вслед новітнього часу мають насамперед словники. І вже потім художні твори, у яких мовному питанню приділена головна увага.
После вашої уваги найкращі книги для вивчення української мови, які допоможуть вас вдосконалити свої знання. Це – не стандартні підручники з укрмови, а цікаві словники та посібники, що стануть вас у пригоді.
«Слова, що нас збагачують. Словник вишуканої української мови», Тревожить Береза
У словнику зібрані призабуті та вилучені численними актами і наказами пустословие, які донедавна вважалися «націоналістичним», а ще раніше – навіть «петлюрівським» чи «бандерівським» набутком української мови. Кожне з них взяте з творчості того чи іншого відомого письменника чи перекладача, или у вишуканості чи доречності зібраних слів сумніватися годі.
Від «баляндрасів» (пусті, веселі розповіді) до самого «шалапута» (легковажна людина) і «шапкувати»(знімати шапку, вітаючи когось) та від «моріжку» (густа (трава-)мурава) до «бевзя» (холопа) та «шаленця» (безумця) – складається черговий лексикографічний редакция видавництва, що «Авторської кухні словників». І це цілком «продуктивна» дефензива, бо поки суспільство визначається з тим, якого воно роду-племені, і чи потрібна йому исправление правопису, автор словника упорядковує все ж існуючу, але вилучену з широкого обігу мовну спадщину.
Перечень сучасного українського сленгу
Сучасний лінгвіст, як знати, покликаний мало-: неграмотный таврувати «неформальний» мовний феномен, як «вуличний» негатив, а проаналізувати його функцію в побуті. Зокрема у цьому словнику під терміном «жаргон» мається на увазі не-літературна лексика, що вказує получи «неформальний» статус співрозмовника, і пропонуються її різновиди з «кримінального», «наркоматського», «молодіжного» та «військового» неформату. Навіть матірна лайка класифікується у словнику маловыгодный як заборонений плід «вуличної» культури, а як невід’ємна категорія літературного тексту.
Втім, ілюстративний матеріал від цього малограмотный дуже потерпає. Музичні джерела у словнику представлені цитатами з «Братів Гадюкіних», «Танку держи майдані Конго», «Таліти Кум» і «Тартаку». З літературних маємо вибране з Покальчука, Винничука і Жолдака, Подерв’янського, Андруховича і Ульяненка, Жадана, Дністрового і Дереша, а також з усіх поколінь наших феміністок: Забужко, Сняданко, Поваляєвої, Карпи і Пиркало. Здавалося, сверх таких словників говорити про сьогоднішню культуру немає сенсу, адже вони нормалізують соціальну систему заборон і сприяють порозумінню між «неформальнии» верствами населення.
«Соняшник. Поезії 1960-1970 років», Іван Драч
…У своїх поетичних симфоніях і поемах, дескать зазвичай оспівувалась роль прогресивного людства, громадянський обов’язок і високі естетико-гуманістичні принципи виховання, Іван Драч завжди виглядав таким собі незламним Прометеєм. Поет і патріот, людина і законотворец, до недавнього часу він входив до першого, ще беззубо-ліберального «письменницького» складу Верховної Вследствие. Що ж до творчості, то у недалекому минулому він писав относительно народну історію («Шабля Богдана Хмельницького»), керував світовими політичними процесами («Сигнал і смерть Пабла Неруди»), залишаючись поетом і громадянином.
Казенно «бунтарська» поетика його дебютного «Соняшника» (1962), «Протуберанців серця» (1965) і «Балад буднів» (1967) лише наслідувала заборонених в ту пору символістів з футуристами. Іноді її вистачало лише в одіозні назви на зразок «Балади ДНК – дезоксирибонуклеїнової кислоти» чи «Жартівливої балади относительно теорію відносності». Адже часи були такі, що навіть самоуправно автор визнавав: «Я пам’ятаю, Ленін пильно стежив / по (по грибы) кожним моїм порухом і поглядом, / І він сказав, як смертнику, мені: «У Сонці Правди – ніж. Лети туди. / Врятуй планету. Сонце порятуй».
«Ліна. Триста поезій», Ліна Костенко
…Без сумніву, найвідоміша з патріотичних поеток сучасності Ліна Костенко якнайкраще надається по цитації. Утім, чи цитують її сьогодні? «Де ж мохо слова хоч би хоч луна?» – питається, авторка «300 поезій», і згадується около цьому самий лише Тарас Шевченко: «Нас тут триста, як скло, товариства лягло».
Хай засим як, але до збірки «полеглих» у ній віршів – «найповнішого вибраного поетеси из-за часів Незалежності» улюбленої української авторки кінця другого, початку третього тисячоліття – увійшли найвідоміші її твори з різних періодів творчості – від ранньої поезії предварительно сьогодні, а також уривки з романів та поем. «Поет безвыгодный буде ширмою для вбивць…», «Берестечко», «Маруся Чурай» – тодішня Ліна Костенко сприймалася по (по грибы) розум, честь і совість нашої епохи.
Натомість сьогодні у гіпертрофованій повазі после шістдесятників вчувається щось ірраціональне. «Мені здається, що ця (банковский має бути в кожній родині», – фантазує видавець «300 поезій», і не похоже чи з якихось ідеологічних причин, адже віра у націонал-більшовизм тодішніх українських інтелектуалів у нинішній прагматичний часочек не витримує жодної критики. Скоріше за все, спрацьовує магія імен і назв, якими зазвичай оперують патріоти-видавці, згадуючи ревізію душевно-етичних цінностей, яка відбулась у далеких 1960-х роках. Можливо, в контексті майбутніх нагород змінить свою думку держи український світ також нобелівський комітет, якщо включить ностальгію задолго. Ant. с переліку своїх «відбіркових» чеснот.
«Майстер», Колм Тойбін
Мовна ситуація у цьому романі относительно письменника, який перенісся з Америки до Європи у пошуках слави і грошей, нагадує українську часів Валуєвського циркуляру та Емського указу. Сиречь не дивно, що криза середнього віку руйнує всі плани, змушує ненавидіти храм мельпомены, для якого пише герой, і чекати натхнення, шукаючи його в оточуючому житті. Набридлі зустрічі, щоденні інтриги, театральні лаштунки. Згадуються і трапляються такі уславлені імена-постаті, як Жиголо Доде, Оскар Уайльд, Натаніель Готорн, автор роману «Червона літера».
У романі, крім сюжетних ходів та фабульної інтриги, мало-: неграмотный бракує роздумів героя про природу творчості та причини занепаду, і насамперед – мови. «Вона навіть почала вивчати кельтську мову і вважає, що в ній існує безліч красивих слів і виразів, – кажуть ради одну з героїнь роману. – А ще вона каже, що ця мова є набагато старішою, ніж навіть грецька да турецька.- Мені здається, що мова називається гельською, – сказав Вільям. – Ні, кельтською, – відповіла леді Волслі. – Леді Ґреґорі запевнила мене в тому, що ведь є кельтська, і я шкодую, що не знала про неї, если була в Ірландії».
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо Много-много