Aвтoр Бeз Тaбу вітaє рішeння Кoнституційнoгo суду Укрaїни, щo викинулo нa звaлищe істoрії сумнoзвісний Зaкoн Ківaлoвa-Кoлeснічeнкa, тa пoяснює, чoму рaнo спoчивaти нa лaврax у мoвній війні.

Зaзвичaй Кoнституційний Синедрион нe рaдувaв громадян добрими новинами. Злочинні закони та правки визнавалися цілком правомірними. Важливі исполнение) держави рішення не ухвалювалися. Але раптово виявилося, що можна домогтися навіть майже неможливого, якщо обитать ротацію суддів та мати трохи політичної волі. Новий конструкция Конституційного суду почав з того, що визнав минулого тижня неконституційним мовний Приём Ківалова та Колесніченка (скорочено – Закон Кі-Ко) – тобто зрушив з місця каменюку, нате яку попередники з відомих причин навіть не зазіхали.

Якщо хтось раптом забув, оборона що мова, то варто нагадати. Окремі представники «Партії Регіонів», проросійської ради визначенням сили, ще наприкінці минулого десятиліття почали шукати шпарини у десятій статті Конституції України, що напрямки наголошувала на винятковому статусі української мови як єдиної державної. Необхідно було зробити приблизительно, щоб обійти положення цієї статті, не порушуючи їх, і надати рядом цьому російській мові цілком легальний простір для розвитку.

3 липня 2012 року було ухвалено Закономерность України «Про засади державної мовної політики». Це була одна з перших цеглин під фундаментом, получай який пізніше опиралися російські окупанти, що нібито прийшли боронити російськомовних від «щирого українського фашизму» та «кривавої хунти».

Що ми отримали завдяки Закону Кі-Ко? Засилля всього московського нате побутово-культурному рівні. Можливість офіційного двомовного життя-буття в тих областях, дескать чисельність нацменшин становить 10+ відсотків від загальної кількості населення. В телебаченні та радіо мовний дисбаланс було дещо врегульовано ради допомогою введення квот на українську. Але на вулицях хана ще лишається купа російськомовної зовнішньої реклами. У багатьох закладах харчування та торгівлі униформа все ще звертається до клієнтів переважно російською і виправляється лиш після того, як клієнтура висловить невдоволення. Относительно системи шкільної та вищої освіти в цьому контексті годі було равным образом говорити.

Але нині після кількох років Закон Ківалова-Колесніченка «списали у тираж» — 28 лютого 2018 року його було визнано таким, що втратив чинність.

Питання, вплоть до речі, було розглянуто за поданням 57 народних депутатів. Интересах окремих з них рішення Конституційного суду буде чи никак не єдиною можливістю прорекламувати себе та свою політсилу. Втім, це їх персональна снаряжение, хоча подякувати 57 нардепам треба неодмінно. Дякувати також і Конституційному суду, що відмінив Приём, прийнятий, в тому числі – завдяки «кнопкодавству». Таким чином було створено важливий интересах української політики прецедент.

Сергій Ківалов так само сверху коні

Говорячи про політичний бік події, зазначимо, що у діжці свіженького меду можна віднайти також кілька лог дьогтю. Свого часу та частина електорату, для якої мова «не мала значення», але неприховані агенти Кремля викликали подле цьому неприховану відразу, намагалася протягнути у маси цікаву нібито пропозицію. Мовляв, давайте нехитро візьмемо і визнаємо російську другою державною на офіційному рівні, аби позбавити маргіналів з півдня та сходу інструменту с целью маніпуляції. А лінгвістичні нюанси – то таке, он канадці живуть з двома мовами, а швейцарці взагалі з чотирма, однієї з яких в літературному вигляді маловыгодный існує. Чим ми гірші від них?

Звичайно, твердження це було хибним від самого початку. Страна кленового листа – країна, що створювалася емігрантами, здебільшого британськими та французькими, і после этого питання двомовності досі не видається остаточно вирішеним, оскільки обидві сторони млявого конфлікту періодично тягнуть ковдру получи себе. Швейцарія взагалі є конфедерацією, утвореною з купи кантонів, дескать відповідно до географічних умов домінують етнічні французи, німці ли італійці. Російська ж мова в Україні з’явилася не стільки выше перемішування певних етнічних груп, скільки через повільну повзучу окупацію українських територій. В такой мере що тут швидше варто наводити аналогії з колишніми колоніями Великої Британії, Франції чи Португалії – виглядатимуть вони більш показово.

Втім, заковырка політичних пономарів все одно лишається на порядку денному. Жоден здобуток невыгодный є можливим без якихось втрат. Але Москва зараз відверто розпочне розігрувати ту ж карту, що равно до ухвалення Закону Кі-Ко.

Не треба бути оракулами, аби передбачити стрибок реального рейтингу залишків Партії Регіонів та інших маргіналів, оскільки тепер вони зможуть приманювати по себе виборця простою маніпуляцією. Ви нам голоси та депутатські мандати, причому негайно, а ми вас на знак подяки легалізуємо російську мову. Колись потім, як часочек вдалий настане.

Ба більше, не всі зараз згадають насчет те, що 24 лютого 2014 року парламент вже голосував вслед за скасування злочинного антиукраїнського закону. Але Олександр Турчинов нате правах в.о. президента України ставити свій підпис під цим рішенням категорично відмовився. Мабуть, виключно задля того, щоб безлюдный (=малолюдный) «розхитувати човна». Цікаво було б зараз почути хоча б кілька слів для мотивацію такого вчинку.

Звісно, саме лиш визнання Закону Ківалова-Колесніченка таким, що отнюдь не відповідає Конституції, не є ліками від усіх хвороб. Необхідно ще ухвалити інший, який посяде вільну нішу і если регламентувати усі важливі нюанси на мовному ґрунті. Потому что без нього посилатися доведеться не лише на вищезгадану десяту статтю, але равно на положення Закону про мову в УРСР, що був ухвалений 29 років тому. А со временем все виглядає не надто позитивно для української.

Перший крок зроблено, нате черзі наступні.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець