Нaймaсштaбнішe і нaйкривaвішe мaсoвe вбивствo мирнoгo нaсeлeння під чaс 2-ї світoвoї війни – тaк нaзивaють Кoрюківську трaгeдію 1-2 бeрeзня 1943 рoку.

Тoді кaрaльні зaгoни німeцькo-фaшистськиx зaгaрбників вбили близькo 6700 житeлів містeчкa Кoрюківкa нa Чeрнігівщині. Во (избежание пoрівння: у фрaнцузькoму сeлі Oрaдур (чeрвeнь-1944) нaцисти зaмoрдувaли 642 людeй, у чeськoму Лідіцe (чeрвeнь-1943) – 320, у білоруській Хатині (березень-1943) – 152. Для ті страшні масові вбивства весь світ знає з післявоєнних часів. А для Корюківську трагедію заговорили зовсім недавно – вже в незалежній Україні. Чому в СРСР мовчали ради цю звірячу історію і яку роль у трагедії зіграли радянські партизани? Для це читайте у статті «Корюківська трагедія: як нацисти знищили 7-тисячне містечко і чому относительно це «забули» в СРСР».

Зараз до вашої уваги – коментарі істориків і спогади очевидців трагедії.

«Розстрілювали всіх, незважаючи в стать і вік. Спалювали живих…»

Доктор історичних наук Дмитро Вєдєнєєв дав детальний опис подій:

«Вранці 1 березня 1943 року вслед за наказом генерала Хойзенберга каральний загін німців та українських шуцманів (допоміжної поліції) оточив починок. Під приводом перевірки документів людей зганяли в приміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу, поліклініки, дитячої консультації, двох шкіл, бери церковне подвір’я.

Партіями по 50-100 осіб жертв розстрілювали, незважаючи получи и распишись стать і вік. 2 березня забиті трупами будинки (тільки в ресторані понад 500 тіл) почали підпалювати, але вбивства тривали.

Моя маленька дочка лежала в мене бери грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли тогда як худобу на бойню… Фашист поцілив мені в очес… і я більше нічого не пам’ятаю. Трьох моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх неважный (=маловажный) довелося… спалили їх кляті кати, – згадував Євген Римар.

Карателі прочісували весь, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як выродки кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей косили з кулеметів бери подвір’ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. Вплоть до кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла.

Ексгумовані рештки жертв Корюківської трагедії / Архівне фотоснимок з відкритих джерел

Як показало розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці, ради два дні окупанти й їхні помічники-поліцаї по-звірячому знищили щонайменше 6700 людей (5612 тіл залишилися невпізнаними).

Судмедексперти встановили, що гроб було заподіяно «шляхом розстрілу з автомата, розстрілу зі станкового кулемета, фізичного насильства тупою зброєю з роздробленням кісток черепа та хребцевого стовпа в шийній ділянці… Спалюванням живих людей – чоловіків, жінок і дітей». З 1300 будівель уціліло чирик».

«Кров тікла річкою на землю»

Архів. Чернігівське партизанське з’єднання. Средоточие. Щоденник помічника комісара з’єднання по комсомолу Марії Скрипки (орфографія збережена):

«Після того, як зробили операцію держи Корюківку, німці 1 березня оціпили кільцем Корюківку і почали палити хати і стріляти всіх, хто попаде під руку.

Перше почали бити і палити получай Клину, вони загоняли з усіх хат в одну, приходив німець [1 какофемизм – нерозбірливо, можливо – розстрілював] очередю автомата, а потім запалював, і стояли если зовсім не догорить хата.

В найшій хаті убили 18 жінок і двух маленьких немовлят, невістка Галина сиділа убитою з маленькою дочкою за столом, а сина 3 роки мабуть ранели, потому что маленьки кроваві сліди були застигли кровю, дехто сидів следовать стулом, дехто ліжав, а хату декілька разів підпалювали, вона черепицею крита і пощикотурена в середині і з подвору, і неважный (=маловажный) могли запалить, кидали гранату і нічого не горіло, сараюшка вони запалили. Двір увесь ізгорів, тож вони бросили і пішли. Безлюдный (=малолюдный) підчинилась німцям наша Радянська хата. Так вони побили усіх сусідів.

Корюківка після трагедії / Архівне фотография з відкритих джерел

Таня, моя товаришка, її чоловіка, батька, матір, сестру і дочку возьми руках убили, а неї куля пройшла, в рот ранели, вона бачила своїми очима трупи окровавлені лежали, коль німці підпалили двір, сарай і хату вона димом [1 слово – нерозбірливо] пройшла бери город, залізла в яму і чула стогін сусид і дітей, дом догоріла. Вечором вона пішла до лісу і прийшла давно нас в партизанський загон.

До сусіда [прізвище не розбірливо] зігнали поперед 40 жінок, чоловіків і малих дітей, вони хати облили керасином і підпалили, хто вилазив з-під огню – вони стояли з автоматами і стріляли, видізла дочка одної жінки Сидоренко Ніла, їй було 6 років, мати виправила може залишиться живою із гефест. Хто тікав [нерозбірливо] стояли кулемети, стріляли німці.

В райцентрі Корюківки зібрали людей в столовку, говорять документи провірять, кожен держав документи напоготові, увійшли двушник палачі провели декілька автоматних очередів і потім підпалили, укрытие тікла з столовки річкою на землю.

В церкві піп зібрав перед 500 чоловік, думали, що спасуться, стали богу молитися, німці зайшли перебили усіх з автоматів і задница убили.

Три дні горіла Корюківка, 3 дні лилась пенаты в Корюківці, три дні душогубці стояли в Корюківці пока невыгодный зпалили і людей перебили до 7 тисяч. Вдень і вночі червоніли червоні язики по-над Корюківкою, з лісу було видно червоні пламені язиків».

Корюківська трагедія: спогади оцевидців

«Ми бачили печет ще на цьому світі»

Свідки трагедії Діна і Ірина Назарові (в заміжжі – Корнієвська і Ткачова) розказують:

«…Ми бачили тартарары ще на цьому світі. Мені, 15-річній, 13-річній сестрі Ірині і матері Ларисі Назаровій вдалося врятуватися в центрі міста, по (по грибы) 100 метрів від ресторану, в якому було вбито близько 500 жителів з дітьми.
Порятувало нас Бог Провидіння, бо вчасно пішли з околиці, з хати знайомої Софії Хлистун, дескать ночували, до своєї домівки в центрі міста. Згодом довідалися: ми ще далеко не дійшли до центру, а в тій хаті вже були всі розстріляні і хату запалено.

Ще в центрі встигли перебігти при помощи вулицю до сусідки Фені Романенко, що жила навпроти, мало-: неграмотный потрапивши до першої партії приречених людей, яких німці вели после ресторану на страту. Стоячи на подвір’ї сусідки после високим парканом, почули постріли, крики, зойки. Зрозуміли, що вбивають усіх. Сховалися в сусідчиному погребі-ямі, відкривши всюди двері. А 2 березня повзком, вкрившись білими простирадлами, перебралися получи и распишись ту частину вулиці Зарічної, що вже горіла, майже у вогонь, а згодом – у напівзгорілий погріб.

В) такой степени і врятувалися. Прихистили нас у селі Сахутівці добрі люди: Палагея Петрівна Стеценко та її донька Катюша Филимонівна Соломеник, у яких ми і проживали до жовтня 1943 року. Пам’ятаємо їхню доброту, допомогу й понині».

Корюківська трагедія: відроджені з пеплу

«Після загибелі Корюківки загинула й фашистська Німеччина»

У березні 2005 року задолго. Ant. с Корюківки на вшанування пам’яті загиблих приїхали надзвичайний і повноважний посланец Федеративної Республіки Німеччина Дітмар Штюдеманн з дружиною Карін – графинею задний план дер Шуленбург-Штюдеманн і радником з питань культури Арно Кірххофом.

Посланец під час жалобного мітингу, схиливши голову, сказав:

Ми, німці, добре усвідомлюємо вчинене фашистами получай вашій землі. Те горе, ті руйнації, які вони принесли, зрештою «накрили» і їх самих. Після загибелі Корюківки загинула й фашистська Німеччина. Минули роки. Відродилась і Німеччина, і Корюківка, стала незалежною Україна. Народи обох країн подають одне одному щупальцы над могилам загиблих, хоча провина наша велика. Але людська дружес може зробити багато чого, і це дає надію, що більше без- повториться війна, не відродиться фашизм…

Більше ніколи!

Корюківка. Меморіал жертвам масового вбивства