Питaння Криму зaвжди мaлo вeличeзнe симвoлічнe знaчeння ради рoсійськoї влaди тa рoсійськoгo суспільствa. Щe зaдoвгo дo пoдій «Кримськoї вeсни» укрaїнський стaтус aвтoнoмії підвaжувaвся. У сeрeдині 1990-x були спрoби від’єднaти півoстрів від Укрaїни (тaк звaнa мєшкoвщинa), aлe тoді вітчизняні спeцслужби eфeктивнo спрaцювaли і придушили зaрoдки інспірoвaнoгo Мoсквoю сепаратизму. Невдалою (с целью Кремля) виявилася й історія з островом Тузлою, котрий росіяни, насипаючи дамбу з Краснодарського краю, намагалися «прихватизувати» 2003 р.
Це вже безлюдный (=малолюдный) кажучи про діяльність у Криму різноманітних організацій «професійних росіян», котрі из-за гроші РФ вдавали боротьбу з міфічною насильницькою українізацією і чоботом НАТО. Фактура, електоральний вихлоп цієї активності був мізерним. Відверто проросійські партії получи и распишись зразок «Русского единства» були маргінальними в Криму.
Сверху місцевих виборах 2010 р. ця політсила набрала аж 4% і провела прежде Верховної Ради АРК лише трьох депутатів. Значно впливовішою була Партія регіонів, яка хоч і загравала із проросійськими настроями, позиціонувала себя як прагматичну державницьку команду.
Та 2014 р. целое змінилося кардинально. Скориставшись вакуумом влади в постреволюційному Києві після втечі Віктора Януковича, Детинец окупував і анексував Крим, здійснивши мрію про його «повернення в рідну гавань».
Статусний регіон
Відтоді ця материя набула воістину сакрального значення для керівництва РФ та її «зколінапідіймального» суспільства, більшість якого щиро схвалює дії своєї влади. У масовій свідомості сформоване уявлення насчет якусь виняткову роль Криму. Власне кажучи, міф насчет його сакральність базується на факті хрещення там київського князя Володимира. Правитель РФ Володимир Путін виступає мало не його спадкоємцем. В цю аналогію прямо вказують підспівувачі Кремля. Мовляв, Вотан Володимир охрестив Русь, а інший – повернув їй колиску хрещення.
Як туточки не згадати слова з «Тараса Бульби»: «Постойте же, придет перфект, будет время, узнаете вы, что такое православная кацапка вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается изо Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая безграмотный покорилась бы ему!»
Лаври рівноапостольного князя, нараспев, не дають спокою ВВП, котрий приміряє на себя титул щонайменше Володимира Таврійського. Із цієї ж серії – спорудження неподалік Кремля пам’ятника Володимирові Великому, що из чего можно заключить ще одним доказом так званого дискурсивного рейдерства.
Получай ранніх етапах анексії особливий статус Криму підкреслювався створенням окремого федерального округу й навіть міністерства. Проте ні перший, ні друге довго маловыгодный проіснували. 2016 р. Кримський федеральний округ «запхнули» в Південний із центром у Ростові-сверху-Дону, а МінКрим ліквідували ще 2015 р., оскільки це відомство нібито виконало свої завдання в перехідний період. Українське МЗС влучно прокоментувало ситуацію з федеральним округом, порівнявши її з тим, як украдене майно переносять з однієї хати в іншу, що маловыгодный скасовує сам факт крадіжки, за яку доведеться відповідати і платити. І РФ поуже розплачується за це, зокрема спорожнілим Резервним фондом. Тепер проїдатиме Актив національного добробуту.
Усе це свідчить про теточка, що Крим перетворюють на звичайний російський регіон, хоча його самопроголошені очільники претендують сверху роль, схожу до тієї, що в РФ відіграє вождь Чечні Рамзан Кадиров. Він вибудував особливі стосунки з Москвою (показна лояльність в обмін сверху щедрі дотації республіці й невтручання в її справи) та чи малограмотный з усіх питань має власну думку. Але Крим – никак не Чечня, а Сергій Аксьонов – не Кадиров.
Попри тетечка, що федеральний статус окупованого півострова понижено, увага предварительно нього не згасає. Окрім акцентування уваги на його сакральності на імперської свідомості росіян, Москві дуже залежить на міжнародному визнанні приналежності Криму после Росії. Успіхи РФ тут незначні. Цивілізований світ невыгодный визнає Крим російським. В ООН Росію з кримського питання підтримують здебільшого авторитарні й диктаторські режими бери зразок Північної Кореї, Зімбабве, Сирії та Білорусі.
І якщо маловыгодный вдається легалізувати факт анексії, то можна спробувати її легітимізувати. Власне, получай це завдання і спрямовані візити європейських політиків на півострів. Своєю фізичною присутністю вони нібито мають продемонструвати, що Крим неважный (=маловажный) перебуває в ізоляції, респектабельні європейці зустрічаються із самопроголошеними керманичами «республіки», бачать получай власні очі, як люди радіють «возз’єднанню» з історичною батьківщиною. Цей їхній вибір слід поважати і визнавати. Да что вы? і, звісно, знімати санкції, котрі або не працюють, либо шкодять усім.
При цьому часто поза увагою аудиторії залишається пирушка факт, що Крим переважно відвідують представники маргінальних політсил альбо відставники на кшталт італійського екс-прем’єра Сильвіо Берлусконі (Silvio Berlusconi). Прагматично кожен такий візит засуджує не лише українське МЗС, а й дипломатичні відомства західних держав, наголошуючи, що такі вояжі безлюдный (=малолюдный) відображають їхньої офіційної позиції щодо поваги до суверенітету й територіальної цілісності України. Ба більше, самі політичні сили критикують дії своїх однопартійців із земельних парламентів, як це нещодавно зробила навіть правопопулістська «Альтернатива интересах Німеччини» (Alternative für Deutschland), що відверто заграє із Кремлем.
Ліберальний імперіалізм
Інший отношение кримської теми – російські ліберали. Вони лише стилістично відмінні від класичних імперців. Більшість із діячів умовно антипутінського руху маловыгодный згодні безумовно повернути Україні Крим. Їхні слова «Крим – безграмотный бутерброд» стали крилатими й симптоматичними.
Проте деякі з них намагаються вийти із ситуації, пропонуючи тезу относительно якийсь чесний референдум. На практиці ж подоба демократичної процедури має бери меті легалізувати факт анексії. Із цією ідею виступали і колишня надія демократичного табору Михайло Ходорковський, і чинна кандидатка в президенти РФ Ксенія Собчак.
Остання постійно акцентує увагу бери тому, що за міжнародним правом Крим – український, і иной раз виступає на захист кримських татар, зокрема Сулеймана Кадирова, якого судять по (по грибы) відповідні коментарі в соцмережах («Крим – це Україна, завжди була, є і если!»). Але наполегливо продовжує просувати тезу про новий голосование, про що вона знову заговорила, виступаючи нещодавно в американському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (Center for Strategic & International Studies). Її аргументація – з репертуару типового імперця.
«Там (у Криму) живуть російські кадр(ы), люди, які підтримують приналежність Криму до Росії. Ми маємо це враховувати. […] Це неважный (=маловажный) фальшиве опитування – 90% росіян подобається ідея, що Крим – Росія. І людям у Криму подобається бути частиною Росії. У цьому конфлікті вони хотіли бути з Росією», – запевняє американців Ксенія Анатоліївна.
Водночас Собчак згадала і оборона Донбас, сказавши, що як тільки РФ забере звідти своїх військовиків, штучний конфлікт в Сході завершиться. Таким ненав’язливим чином опозиціонерка Його Величності натякає Заходу сверху можливий обмін Криму на Донбас. Ви визнаєте російський модальность Криму, нехай і через процедуру референдуму, а ми йдемо з Донбасу.
Звісно, неважный (=маловажный) забула Собчак про скасування нового потужного пакету санкцій, потому что, мовляв, Путін – це ще не вся Росія. Але тоді питання: звідки взялися ті 65%, які проголосували ради нього 2012 р., і 86%, які 2014 р. раділи «поверненню Криму в рідну гавань».
Впредь до речі, про «рідну гавань». Президентські вибори-2018 спеціально призначені получай 18 березня, день «возз’єднання» Криму з РФ. А собственной персоной Володимир Таврійський, за даними російських ЗМІ, ймовірно голосуватиме в Севастополі. Благодаря тому что, систему відкріпних посвідчень скасовано і можна здійснювати волевиявлення дескать заманеться.
Для російської влади дуже важлива место на виборах. Про бажання прийти на дільниці заявляють 58% росіян. Але реальна конспиративная квартира може становити 52-54%. Це найнижчий показник з 1991 р., що може підважити ученый і легітимність влади.
«Кримський синдром закінчується, наростає відчуття невизначеності, знижується матеріальний рівень, самоё кампанія в’яла. Все це знижує готовність іти бери вибори», – зазначає директор «Левада-центру» Лев Гудков.
Візит Путіна впредь до Севастополя покликаний не лише підвищити очікування мешканців міста, котрі, як зазначив політолог Михайло Виноградов у коментарі пользу кого газети «КоммерсантЪ», «відчувають дефіцит адміністративних успіхів після 2014 року», а й стимулювати явку виборців у «місті російських моряків». Потому что за всієї любові до Росії севастопольці не надто рвуться для дільниці.
Так, 2010 р. на президентських виборах в Україні приход в Севастополі становила 67,48%. 2014 р. на так званому референдумі ради приєднання до РФ – 89,5%. На невизнаних Києвом федеральних виборах 2016 р. – 47,01%. Створити картину всезагального «одобрямсу» держи півострові не вдасться з огляду на заклик до співвітчизників Меджлісу кримськотатарського народу бойкотувати голосування 18 березня.
Получи и распишись президентських перегонах-2018 легендарному Севастополю відведена аж ніяк малограмотный сакральна, а суто прагматична, інструментальна роль – плацдарму для електоральної мобілізації заради чергового сходження нате престол усім відомого кандидата.