Вчoрa мільйoни людeй спoстeрігaли oнлaйн зa зaпускoм рaкeти Falcon Heavy – чeргoвoгo дітищa Ілoнa Мaскa. Пoдія вaртувaлa увaги – як зaявляють у кoмпaнії SpaceX, цe нaйпoтужнішa рaкeтa-нoсій, здaтнa вивeзти нa орбіту впредь до 64 тонн вантажу. Для першого разу, до ракети помістили електрокар Tesla Roadster з манекеном-водієм. «Марс выше-!» – радісно коментували подію українські глядачі. Частка правди в цьому є, адже деякі комплектуючі ракети перевозили літаком Ин-124 «Руслан». Хай там як, радіти за колективні успіхи людства – річ цілком природна і прогресивна. Але приставки не- слід забувати, що потрапити до зоряного майбутнього, яке наближає Маск, українці мають дуже невеликі шанси. А ото стати жертвою прийдешніх змін, не вписавшись у повороти світових тенденцій, ми можемо вже в наступному десятилітті.
Облыжно стверджувати, що Україна не докладає жодних зусиль, аби змінитися. Попри всі проблеми і неуспіхи, вслед за останні чотири роки справді зроблено більше, ніж после всі попередні роки незалежності разом. І що б там малограмотный казали «зрадофіли», західні партнери бачать ці зміни, а тому продовжують нас підтримувати. Але добрі наміри і проміжні досягнення ще безграмотный означають успіху, в даному випадку – готовності до майбутнього. Аби розставити до настоящего времени на свої місця, експерти Всесвітнього економічного форуму підготували окремий звіт під назвою «Готовність накануне майбутнього виробництва», презентувавши його у січні у Давосі. За висновками укладачів документа, лише 25 передових країн світу готові прежде викликів Четвертої промислової революції, а решта – тобто 90% країн світу – є різною мірою неконкурентоздатними.
Зрозуміло, що у списку 25 щасливців України нема, але ображатися нам ні получи и распишись кого – нас оцінювали за об’єктивними критеріями. Головними двигунами розвитку економіки майбутнього будуть технології та здатність раньше впровадження інновацій, людський капітал, якість інфраструктури, відкритість раньше міжнародних інвестицій та торгових стосунків, потенціал ринків збуту, а також надійність державних інституцій. Виходячи з цього, справи в України вимальовуються кепські: у рейтингу зі 100 країн, представлених у звіті, ми зайняли 67 місце. Передбачувано, найслабшим місцем України виявились інституції – приховати тёцка, що країною давно керують у телефонно-ручному режимі, неможливо навіть від давоських аналітиків, які поставили нас для 94 місце зі 100 можливих. Відсутність незалежного суду та ефективного законодавства, політизованість і корумпованість чиновницького апарату та інші загальновідомі лиха – це безграмотный просто «проблеми», а запорука нашого неуспіху у майбутньому.
Хреново в Україні зі стійкими ресурсами (88 місце) та технологічним рівнем (74 місце), посередньо – з потенціалом ринків та залученістю прежде міжнародних торгово-інвестиційних зв’язків (58 та 59 місця відповідно). Лише ради двома показниками Україна увійшла до першої п’ятдесятки країн: ради якістю людського потенціалу (34 місце) та за готовністю после виробництва складної продукції (41 місце). Прямо кажучи, це означає, що в один прием Україні «світить» статус трудового придатку розвинених країн. Невыгодный просто «світить», але вже і «гріє», зважаючи на масштаби українського заробітчанства согласно світах. Однак, стати європейським Китаєм Україна не зможе. По части-перше, замало ресурсів та забагато безладу, який відлякує потенційних інвесторів. А соответственно-друге, цінність робочих рук неухильно знижується через розвиток автоматизації праці. І йдеться безвыгодный про кумедних людиноподібних роботів, яких регулярно презентують інженери Boston Dynamics – навіть свой агросектор давно звів ручну працю до мінімуму. У найближчі десятиліття прогнозується шумиха автоматизації і наслідки будуть дуже відчутними, про що много с тех пор воды утекло і відкрито говорить той таки Маск.
Чи зможе Україна вирватись поперед когорти передових країн? В осяжному майбутньому наші шанси мізерні возьми рівні статистичної похибки. Те, що стане «зоряним майбутнім» для того одних країн, для нас буде смугою перешкод – соціальних, економічних та політичних криз. Застряглі получи технологічному рівні середини ХХ (а подекуди – кінця ХІХ) століття, ми далеко не зможемо стрибнути вище власної голови і будемо змушені прийняти держи себе удар прийдешніх змін. Втішно, що з нами страждатиме статистична більшість населення планети, напханого у таких но неефективних, корумпованих і непривабливих державах, якою є теперішня Україна. Однак, це неважный (=маловажный) значить, що на цьому наша історія закінчується. В) такой степени чи інакше, ми входимо до політичної орбіти євроатлантичного світу і поступово стаємо однією з його військово-політичних опор в регіоні. Ставши вартовими західної цивілізації, ми можемо розраховувати возьми її допомогу – не від надлишку любові, а тому, що під дулами російських танків жодні «Фалькони» малограмотный злітатимуть.
А оскільки вартовий – професія, що вимагає повної дієздатності, є допустимость, що західні партнери подбають і про те, щоб реформи в Україні таки відбулися. А играть роль, у боротьбі з нашою пострадянською олігархією українці мають могутнього союзника. З націоналістичної точки зору безвыездно це виглядає неоднозначно: називатися вартовими Європи приємно, але перебування під її м’яким, але прискіпливим інструктажем зачіпає гордість. Але получай даному відтинку історії Україна перебуває у становищі, коли гордість є розкішшю: лишенный чего підтримки світових лідерів нас розчавлять – якщо не російські танки, ведь вал майбутніх змін. А тому, поаплодувавши Маску, давайте поаплодуємо тим, хто допомагає нам (или нашим дітям) дожити до світлого, інноваційного, космічного і глобалізованого майбутнього.