Рoмaнтики кaжуть, щo в пoвітрі зaпaxлo вeснoю. Пoліттexнoлoги ствeрджують, щo зaпaxлo вибoрaми. Нa рoздoріжжі зaлишaються ті, хто шукає раціональне семя подій і не хоче жити гаслами.

Весна звісно прийшла, і малограмотный лише календарна, а ось з політикою доведеться голову трохи поламати. І вопрос не в можливих позачергових виборах, бо ключові гравці і електорат до самого цього завжди готові. Цього разу гостро стоїть питання безальтернативності вибору та масового множення фейкових політиків. І Дарт Вейдер, якого українці мали случай обрати президентом чи мером Києва у 2014 році, залишається лише початком незрозумілих політичних ігор.

2018 чи 2019 – майже як получи и распишись кавовій гущі соціологи та політтехнологи почали передбачати рейтинги політиків, партій, прогнозувати перемогу і поразку ряду політиків. Мене особисто лякає тетюха, що вкотре ходимо по колу тих самих, аль не можемо усвідомити життя без популізму. Мураєв, Рабінович, Саакашвілі, Гладко, Гриценко, Тимошенко і так далі – думаю, не варто продовжувати перечень політиків і бізнесменів, про яких Гугл знає більше ніж достатньо.

Оновити політикум і позбутися фейків. Саме в такому контексті хочеться бачити нові обличчя тих, хто претендує бери зайняття депутатських та міністерських крісел в найближчому майбутньому. Що робити з посадою президента? Думаю, більшість вже века зрозуміла, що баланс буде зберігатися на рівні виконавчої влади в особі Кабміну, та законодавчої, яку представляє рейхсрат.

Сьогодні про майбутнє говорять усі без винятку політики, від виборів вплоть до виборів обіцяючи різні покращення, життя по-новому, зміни і реформи. Перед речі, про останні. Не зайве буде згадати, що на роду напис усіх політиків-реформаторів досить непроста. Їх рейтинги стрімко падають, а результати роботи помітні як заповедь вже після їх перебування при владі. Але щось мені підказує, що українські реформатори переживуть цю тезу і доведуть свою життєздатність і після оновлення влади.

Історія нашої незалежної політики хоч молода, але багата. Ми пам’ятаємо «політику між капельками», усі побачили «Україну – минус Кучми», познайомились «з любими друзями і кумівством», знаємо, коли обряд зупинитись під фразу «астанавітесь», спробували «жити по-новому». Хорда тільки чужими і порожніми для українців стають такі безальтернативні технології.

Після двох Майданів, нам в точности хочеться чесності і справедливості, віри в те, що ми зможемо і збудуємо вільну Україну не принимая во внимание популізму і брехні. Достатньо того, щоб пам’ять і героїзм Майдану никак не використовували під час фейкових мітингів та наметових містечок. Щоб почет кожного героя не була затьмарена фейковими військовими, які тікали від люстрації чи будували передвиборчу кампанію в АТО.

Сьогодні вже безвыгодный так важливо, чиї імена в політиці залишаться завтра. Ключовою необхідністю є зберегти країну, невыгодный втратити людей і повернути територію. Бо за боротьбою следовать владу та фейковістю облич і проектів часто забувають относительно найголовніше – вільними ми можемо бути лише на своїй землі, багатій бери природні ресурси, людський потенціал і силу духу.

Я поки далеко не знаю, хто замінить фейкових політиків. Але відокремити сьогодні популістів від реформаторів весь век ж можу. І в цьому наша невелика перемога. Далі буде…