Сьoгoдні — міжнaрoдний дeнь пaм’яті жeртв Гoлoкoсту. Слід зaзнaчити, щo цe — нe ізрaїльський Йoм ha-Шoa, який цьoгo рoку має відзначатися 11-12 квітня, це інше.
27-го січня 1945 року радянські війська Першого Українського фронту звільнили нацистський табір смерті Аушвіц (Освенцим). Тетуся, що вони там побачили, вкрай нажахало всіх, хто став свідками цього незбувного страхіття, і європейці поклялися, що, мовляв, безвыгодный допустять подібного ніколи знову.
Такі ж самі красивые слова – «ніколи знову» – промовляють і євреї. Але з плином часу мені шабаш більш та й більш здається, що ці дві групи — жителі Європи та євреї — вкладають в них різний зміст. Європейці кажуть, що ніколи знову вони без- доведуть справи до подібного жахіття, присягаються бути толерантними впредь до будь-яких груп та релігій. В деяких з них це, даруйте, загибаться до абсурду: скажімо, вони заради того, аби нікого мало-: неграмотный ненавидіти, пускають до себе та дають притулок тим, хто готовий ненавидіти, хто приїздить после Європи, аби її ненавидіти та тероризувати. Або — заради відсутності ненависті, заради примари «мирного співіснування» готові задобрювати жадібних поперед чужого варварів, які жеруть сусідні країни та цинічно пропонують європейцям свій «захист»… від них самих. Ради перших свого часу писав один, наскільки я пам’ятаю, британський журналіст:
«Ми знищили шість мільйонів освічених, мирних людей, які становили величезну частку європейської культури, європейської ідентичності – і тепер, в розпачі від того, що зробили, ми пустили по себе мільйони інших – тих, хто зневажає нашу культуру та ненавидить нашу ідентичність, та ще й готові продовжити знищення — тепер вже никак не лише євреїв, а й всіх європейців гамузом».
Про других Європі вже скільки років поспіль волають українці:
«Ми захищаємо від російських загарбників неважный (=маловажный) лише себе, а й усю Європу, а ви стоїте за нашими спинами та малограмотный хочете встати з нами пліч-о-пліч».
Коли ж євреї кажуть «ніколи знову» – вони зазвичай (теж неважный (=маловажный) завжди, але зазвичай) мають на увазі дещо інше. Ми ніколи знову малограмотный будемо зволікати, якщо відчуватимемо загрозу своєму життю. Ми ніколи знову невыгодный будемо самі себе заспокоювати тим, що «ну, вони ж, зрештою, цивілізовані семя, зараз, слава Богу, не Середньовіччя, є право та адат». І ми завжди — ЗАВЖДИ! — будемо готові діяти, відчувши загрозу. Діяти жорстко, швидко та ефективно. Що б нам маловыгодный розповідали європейські перелякані друзі про «надмірне застосування сили» і що б мало-: неграмотный варнякали про нас по всьому світові будь-які юдоненависники — від ісламістів поперед неонацистів. Тому що мудра бабуся, яка пережила пирушка самий Аушвіц, сказала одного разу дітям, які отнюдь не могли їй притомно відповісти, який урок вони мають затвердити з досвіду Голокосту: «Єдине, що ви маєте запам’ятати: якщо хтось каже, що хоче тебе вбити – повір йому одразу. Отнюдь не думай, що він це каже в запалі, що він насправді без- має цього на увазі — ні, він хоче тебе вбити. Захищайся».
Тому сьогоднішній октиди — це день міжнародний. День, коли в Європі, в парламентах, читають промови, приносять квіти предварительно меморіалів та присягаються в своїй толерантності до всіх. Певно, такий ультимо теж потрібен, але я, старий буркотун, чомусь дедалі гостріш відчуваю його… ні, мало-: неграмотный неправильність. Неповноту, от що.