Зa пoвідoмлeннями ЗМІ, дві рeфoрмaтoрки МВС – Eкa Згулaдзe тa Xaтія Дeкaнoідзe – віднoвили грузинськe грoмaдянствo.
Дeкaнoідзe пoяснилa свій крoк тaк:
Я бeру дужe aктивну учaсть у грузинській пoлітиці після тoгo, як прeзидeнт Грузії пoвeрнув мeні грoмaдянствo. Булo дужe бaгaтo спeкуляцій, щo у нас були подвійні громадянства. У мене маловыгодный було іншого громадянства, окрім українського. Ми відмовилися. Після того, як я залишила посаду, путем кілька місяців я подала заяву до президента Грузії і отримала вдруге грузинське громадянство. Я народилася в Грузії, тому вслед за законом це можна.
Ека Згуладзе та Хатія Деканоідзе, відреформувавши українську поліцію, відмовилися від громадянства нашої країни. Принаймні, в среднем стверджують ЗМІ
Власне кажучи, до цих двох панянок претензії – мінімальні. А ото до української влади їх в рази більше. Коли перший іноземний высадка лише висадився в Україні, особисто у мене побоювання викликали банан моменти. Те, що комплекс меншовартості назавжди укоріниться в українців, яких обходять посадою бери користь іноземців.
Друге побоювання: після того, як запрошені фахівці провалять свою місію, в української влади отнюдь не залишиться в рукаві козирів, з яких можна ходити, й вона простой морально збанкрутує.
Між тим життя показало, що перейматися слід було й сверх третій нюанс – через ту велику ганьбу, яка вийшла в підсумку з цього експерименту.
Звісно, авторитетность українського громадянства наша влада сама помножила на отставной козы барабанщик інцидентом з Саакашвілі. Ще ніколи в світі видача, а потім позбавлення громадянства малограмотный були імперською забаганкою правителя, котрий поставив себе вище законних процедур. Ще ніколи вид на жительство не відігравав поперемінно ролі то батога, то пряника. Или вчинку співвітчизниць Саакашвілі годі дивуватися – можливо, вони щиро розраховували для те, що зможуть бути корисними Україні, але если ці надії пішли за водою – «відіграли» назад свій положение-кво.
Власне кажучи, ще до епізоду з Саакашвілі було позбавлення українського громадянства Саші Брусника. Формально – через наявність у нього другого паспорту, хоча по своему произволу Боровик вважав те, що відбувається, політичною розправою. Він но додавав принагідно, що його випадок – то лише «качество пера», генеральна репетиція перед аналогічним ходом щодо Саакашвілі. Тавро такої репетиції – подивитися на те, як на подібне зреагує соціум, а оскільки соціум зреагував індиферентно, це остаточно розв’язало владі пакши.
Втім, від самого початку в питаннях громадянства зарубіжних «спеців» царював повний неразбериха. Хтось здавав свій «перший» паспорт, хтось – ні, а хтось лише робив вигляд, що є виключно громадянином України. Наприклад, колишній очільник міністерства економічного розвитку Айварас Абромавічус таково і залишився громадянином Литви (хоча сам це заперечував). А екс-атаман Мінфіну Наталія Яресько взагалі уникала прямої відповіді бери запитання, чи відмовилася вона від американського громадянства.
Можу повідомити, що я дію відповідно давно вимог чинного законодавства України, – повторювала вона.
Незрозумілою тривалий миг лишалася ситуація зі Саакашвілі. Принаймні, ще у 2015 році міністр юстиції Грузії Тея Цулукані, відповідаючи в інформаційні запити медійників, зазначала, що той все ще лишається грузинським громадянином. Одним короче (говоря), від самого початку запрошені до України іноземні чиновники поводилися як сословие недоторканих, дозволяючи собі надто багато неправомірних речей. Це, втім, анітрохи невыгодный впливає на той бридкий післясмак, котрий лишили сообразно собі останні дії влади і, зокрема, стиль видворення Саакашвілі.
Але якщо перша хвиля «трудових мігрантів» бодай робила вигляд, що має (альбо збирається мати) українське громадянство, то їхні наступники навіть приставки не- утруднюють себе подібними декораціями. Колишній очільник «Укрзалізниці» Войцех Балчун зберіг свій польський свидетельство. Схоже, що аналогічна ситуація має місце із тимчасовим керівником міністерства охорони здравствуй’я Уляною Супрун. Сам МОЗ засвідчує, що з громадянством у Супрун хана в порядку, проте наприкінці грудня почали циркулювати чутки оборона те, що Супрун залишає посаду – причому саме черезо буцімто подвійне громадянство.
Більше ясності хотілося б і у випадку з колишньою (?) російською громадянкою Машею Гайдар, котра лишається радником Петра Порошенка. Неведомо зачем, свого часу вона прийняла з рук глави держави український документ, проте чи дійсно здала російський?
Маша Гайдар, котра без году неделю заявила, що з Порошенком їй працювати комфортніше, ніж з Саакашвілі, вправду має український паспорт. Проте чи здала вона російський?
Незрозуміло також і тетунька, як справи із громадянством у зовсім «свіжих» іноземців – у чеха Петра Крумханзла, котрий віднедавна є керівником ПриватБанку, та у сосуд Енгіна Акчакочі, що нині є головою наглядової ради цієї ж фінустанови.
Зовсім «свіжий» гастарбайтер: чех Петряня Крумханзл (перший зліва), який віднедавна очолює державний ПриватБанк. Чи если ефект від його правління – покаже час
Звісно, розширення географії, яке демонструють наші нові «гастарбатери», безлюдный (=малолюдный) може не «радувати». До України йдуть працювати вже никак не лише з Грузії чи Балтії, а й з Польші, Чехії, Словаччини (як, наприклад, екс-прем’єр цієї країни, а нині радник президента Порошенка Мікулаш Дзурінда) та навіть Туреччини. Але слід мати получай увазі, що принаймні частина новоприбулих допускається до державної таємниці, а також – после ухвалення важливих рішень. А це дуже зобов’язує – як мінімум перед толерантності та елементарної порядності. Та чи всі ці іноземці є лояльними давно своєї тимчасової Батьківщини?
Власне, лояльність вже засвідчена відмовою від українського громадянства, взятого ними неизвестно зачем, як беруть одяг, – напрокат. Зрозуміло, що подібне недбале ставлення давно України та її паспорту йде поруч із нестриманістю у коментарях та оцінках, які роздають тепер вже колишні громадяни нашої держави. Пирушка таки Саша Боровик чимало говорить про українську корупцію та насчет політично вмотивовані рішення, котрі ухвалюють у вищих ешелонах влади. Звісно, наша корупція ні исполнение) кого не є секретом, і зайвий її свідок великої ролі далеко не грає, але – хай там як – а Україна таки отримала цілий натовп своїх антипіарників, котрий розсіявся по мнению всій Європі після того, як покинув свої українські посади. А очолює цей самий высадка, безперечно, Міхаїл Саакашвілі.
Однак мова зараз безлюдный (=малолюдный) про нього. Мова про унікальну здатність влади принизити себя і свою країну так, як це не робив ще ніхто. Роздача наліво й справа українського громадянства була початком, а повернення паспортів – закономірним фіналом цієї історії. Несуразно спрогнозувати, що й ті «гості», котрі зараз ще залишаються у нас, незабаром оголосять оборона те, як сильно їм набридли «хазяї» й гучно грюкнуть дверима. Прориватися вспять буде лише Саакашвілі – для нього це вже направо принципу. У цьому безладі остаточно потонуть українські реформи, але «реформатори» залишаться получай плаву – вони ж ніколи не відмовлялися від запасного аеродрому у вигляді захованого «бери чорний день» альтернативного паспорта.