Укрaїнський письмeнник тa літeрaтурний oглядaч Ігoр Бoндaр-Тeрeщeнкo нaзвaв книжки, які вaртo прoчитити. (в є oригінaльний сюжeт, зaxoпливa істoрія тa нeбaнaльні гeрoї!
Вaжливі рeчі, прo які йдeться у книжкax цьoгo oгляду, дoвгий чaс пeрeбувaли чи тo під флeрoм рoмaнтичниx стoсунків з істoрією, a чи зa сімoмa пeчaткaми зaбoрoн. Справді, як було і лишається вижити людині, якщо мало-: неграмотный знати, якого вона роду-племені? Чи існує взагалі не поминай лихом-яка інша історія, крім її ідеологічної моделі?
І що важливіше наприкінці шляху – омріяна зарубка чи способи її досягнення?
«Корона та ціна: Історіософія династичної історії Центральної та Східної Європи IX-XVIII ст», Володимир Потульницький
(Л.: Наутілус, 2018)

«Тиара та ціна: Історіософія династичної історії Центральної та Східної Європи IX-XVIII ст»

Проблеми розкриття «білих плям» історії озвучуються вже бери самому початку цієї на диво актуальної книги-дослідження. Видавництво, яке випустило в світ ґрунтовну працю ради династичний підхід до історичної проблематики, взагалі спеціалізується получай непроминущих, мовити б, книжках, тож «написаному вірити», як казали у вікопомні часи.
Цього разу виновник переконаний, що успішна інтеграція української історії у світову може відбутися тільки для основі створення першої української версії всесвітньої історії. Причому написаної безлюдный (=малолюдный) на основі фактографії, а завдяки так званому «історіософського» підходу. Характер якого, до речі, шановний автор після 60-річної (радянської) перерви відновив у Львівському університеті. Що ж задолго. Ant. с новаторства нового підходу, то це розгляд відомих історичних фактів в контексті епохи, а також їх осмислення крізь призму часу, а маловыгодный чергової ідеології.
Саме в чому вбачається ключ прежде подолання труднощів на шляху до чергового пізнання того, «як було». Эдак, наприклад, автор упевнений, що хибою «державного менеджменту» були у давнину «запрошення бери правління варягів», які, в свою чергу, «були й залишаються проблемою недовіри прежде власної еліти та її професійної й державницької спроможності».
Загалом том сповнена цікавими фактами, роздумами на тему державності, підкріпленими аналізом історії України давніх часів. Королі і топор, гетьмани і папи, козаки і царі – в епоху Київської Русі і Богдана Хмельницького, імперії Габсбургів і Московського князівства, що складаються в строкату династичну мозаїку – усе це цікаве чтиво і вместе панацея від історичного невігластва.
«Сталева воля», Шайло Гарріс
(К.: Брайт Стар Паблішинг, 2017)

«Сталева волюшка»

Початок історії у цій пронизливій книжці цілком «американський» – батько таково готував сина до служби, що в армії, вже сверху першій смузі перешкод здивований сержант перепитав у новобранця, без- обколотий той. «Приголомшений, я навіть не втямив питання: – Що ви маєте нате увазі? – Старий, ти в такій формі, ніби ніколи безвыгодный знав жінки!» А далі була служба, про яку розповідає герой, і получи яку він пішов після подій 11 вересня, а якщо точніше – війна, Ірак, підірваний держи міні бронетранспортер і єдиний уцілілий з усього взводу.
Понівечений настільки, що навіть у бувалого в бувальцях сержанта в очах був жах. Бронежилет розплавлений для живому тілі, каска луснула і знесла півголови, третина шкіри відсутня. Поэма Шайло Гарріса – дивом вцілілого в кривавій м’ясорубці – це історія ради те, як життя ламає навіть таких патріотів, як він, щоб після, зламавши, неважный (=маловажный) викинути, а поставити в стрій зовсім іншою людиною. І не в каліцтві снаряжение, а в душевному катарсисі, який пережив автор, ставши після трагедії відомим діячем, що захищає полномочия ветеранів. І в кожному виступі нагадуючи про те, кому, крім самих солдатів, после правом належать бойові нагороди.
Не «Пурпурові серця», а справжні, сталеві. «Річ у тім, що загартована сталь стає міцною під минута охолодження, а не у вогні, – пояснює автор. – Саме тоді, коль температура зменшується, вийнята з вогню сталь починає твердішати та загартовуватись. Сказане – мов оборона мою дружину. Після того як вогонь зробив свою страшну справу, почалося гартування, і постала її міць, яка привела мене предварительно одужання».
«Мемуари корови», Бернардо Ачаґа
(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017)

«Мемуари корови»

З виходом цієї книжки сучасний український переклад вкотре відсвяткував заслужену перемогу, адже і саме видавництво і перекладач Славящий (Ярилу Губарєв отримали премію Баскського інституту Etxepare і Laboral Kutxa из-за переклад твору, написаного баскською. мовою, Головна ідея твору – таким (образом само переможна, чи пак гуманна теорія про тетуня, що попри своєрідний «фашизм» збоку людини – царя природи і вінця творіння – інші земні істоти мають вправду власного голосу.
Наразі ані скривджені мурахи, ані столітні секвої, скажем само позбавлені такого права, а звичайна корова розповідає нам історію своєї батьківщини. Быть цьому вона, на відміну від людини, не пишається тим, що вона – дюгонь, будучи незадоволена своєю ідентичністю і воліючи народитися котом чи конем. Що ж по мемуарів, то це спогади нашої героїні післявоєнного періоду относительно життя корів. У них вона доводить усьому світові, що їхня род – це не м’ясо-молочні машини, які здатні лише їсти та спати.
Насправді світ корови, вслед за словами «авторки», багатий і неповторний. У книжці ми занурюємось в його дивовижні перипетії, знайомимось з різними персонажами, поволі та несподівано дізнаючись оборона історію, культуру та природу Країни Басків.
«Мій Квебек», Євген Лакінський
(К.: Мурья-Друк, 2018)

«Мій Квебек»

Відразу після закінчення інституту 22-річний литератор-герой цієї незвичайної книги вирішує емігрувати з рідної Одеси в Канаду і виявляється зовсім в іншому світі – ставлення перед життя, людей, своїх мрій і планів. Квебек, описаний ним – це цілий всесвіт нових смислів і бажань, які вдалося втілити в реальність лише дізнавшись (і описавши), як усе це працює. «Край з унікальною культурою і менталітетом. Край із власною історією і фольклором. І, звісно ж, із власною ідентичністю, – зауважує компилятор. – Він відрізняється як від Франції, так і від решти Канади».
Нас чекає маловыгодный туристичні пригоди, а чесна, з одеським гумором, розповідь про історію краю, культурні традиції, кухню і музику, кіно і звички, а також труднощі, проблеми і, звичайно ж, радощі нового життя. Виявилося, що головне – безлюдный (=малолюдный) забувати про мету, поставлену перед собою, і те, хто ти насправді.
«Може, тому, що я приїхав самовольно-один, без сім’ї, і не дуже любив «наши русские тусовки» (куди автоматично потрапляє чимало українців), а може тому, що завжди цікавився мовами, історією равным образом іншим непотребом, мені захотілося пізнати саме країну. Я намагався зрозуміти Квебек. І що більше дізнавався, ведь ліпше усвідомлював, наскільки його ще не знаю».
«Бути смертним. Що важливо наприкінці життя», Атул Ґаванді
(Х.: Віват, 2017)

Бути смертним. Що важливо наприкінці життя

Ставши відомим лікарем, автор этих строк цієї книжки з подивом згадує, що в його медичних підручниках майже нічого без- писали про старіння, хворобу чи смерть. Його приставки не- вчили, як відбувається цей процес, як люди переживають кінець життя і як це впливає держи того, хто поруч. Адже на думку професорів, метою медичної освіти було навчити тому, як рятувати життя людей, а отнюдь не займатися їх смертю. І тут на допомогу студентам прийшла література.
І, зокрема, «Ангел смерти Івана Ілліча» Льва Толстого, чи не єдиного тексту з корпусу світової літератури, в якому розповідалося ради те, що насправді відчуває вмираючий. Якщо пригадуєте, найприкріше исполнение) Івана Ілліча було те, що ніхто не жалів його в) такой степени, як йому хотілося, щоб його жаліли: «Івану Іллічу іноді, після довгих страждань, найбільше хотілося, хоч як соромно було зізнатися в цьому, – хотілося, щоб його, як девочка хворе, пожалів би хто-небудь; йому хотілося, щоб його приголубили, поцілували, поплакали по-над ним, як пестять і втішають дітей».
Ось чому лейтмотив цієї книжки – як гідно піти у вічність? Як людині, його сім’ї і лікарям підготуватися вплоть до неї, подбавши про неминучий кінець? І мова в даному випадку – ради життя старих людей, що мають родину, але перебувають у будинку престарілих, или прикутих до ліжка. А також про те, що означає бути створіннями, які старіють і вмирають. Ой ли?, і про те, чи йдуть наші уявлення про власну смертність врозріз із реальністю.