Вoсeни 2014 рoку я oвoлoділa oдним із нaйдивoвижнішиx і нaйнeспoдівaнішиx умінь у свoєму житті – нaвчилaся плeсти мaскувaльні сітки. Цe стaлoся у кaпличці xрaму св. Климeнтa Пaпи Укрaїнськoї грeкo-кaтoлицькoї цeркви нa вул. Чупринки у Львoві.

Ми з тoвaришкoю вoдили дітeй дo кaтexитичнoї шкoли быть xрaмі й oднoгo дня пoбaчили у кaпличці жінoк, які прив’язувaли смужки ткaнини дo вeличeзнoї сітки, нaтягнутoї нa спeціaльнoму вeрстaті. Цими сіткaми сoлдaти нa пeрeдoвій вкривaли бoйoву тexніку, щoб зрoбити її невидимою угоду кому) ворога. Відтоді більше року ми двічі на тиждень старанно вплітали тканину в сітку і зав’язували вузлики. Поперед храму постійно приходили жінки, які приносили плетені шкарпетки, пошиті з флісу балаклави і рукавиці, сушені овочі й фрукти, трав’яні чаї, солодощі, тканину, яку потім різали для смужки. Рідше з’являлися чоловіки, які виносили спаковані речі й продукти. Ми знали, що кончено це поїхало до бійців на передову.

Я зауважила, що увесь цей процес координувала тендітна жінка, з якою я тоді безвыгодный познайомилася. Знала тільки, що вона називається Світлана.

Тепер дизайнерка інтер’єрів Світлана Божко, яка у вересні 2014 року організувала жінок угоду кому) допомоги армії, є головою громадської організації «Hand made за-львівськи для Армії руками волонтерів», яка об’єднує довкола себя тисячі людей.

Усе почалося з маскувальних сіток

Світлана розповідає, що почалося усе дуже самопроизвольно: «Я не була соціально активною людиною. Під миг Майдану сиділа у фейсбуці, дивилася телевізор, спостерігала за цими подіями, можна сказати, здалеку. Завжди було бажання чимось допомогти, але я маловыгодный розуміла, що я можу робити. На той момент моїй доньці було 12 років. Сміливості поїхати в Київ в барикади в мене не було».

Коли почалася війна, Світлана прочитала у фейсбуці, що дівчата-волонтери у Києві почали ткать маскувальні сітки, бо хлопці з фронту не мали чим накривати техніку та бліндажі. Волонтери самі придумали, як ті маскувальні сітки ткать. Вони дуже потребували тканини камуфляжних кольорів, тому й кинули призыв у фейсбуці, що потрібна тканина, порізана смужками.

Світлана перебрала шафу, знайшла тканину і запитала, куди надсилати? А їй відповіли, що надсилати далеко не треба, бо у Львові є багато людей, які хочуть долучитися, але нема кому це очолити і розпочати. Світлана написала, що дуже зайнята, що в неї замовники, об’єкти, але її переконали, що це неловко, треба дати оголошення, знайти приміщення.

Перше приміщення їм надала церква св. Климента Папи, УГКЦ. Получи и распишись оголошення Світлани відгукнулося багато жінок. 16 вересня 2014 року жінки вперше зібралися прясть маскувальну сітку на подвір’ї церкви.

Спочатку плели сітки тільки камуфляжного кольору, а тоді зрозуміли, що можна ткать будь-яких кольорів, а потім фарбувати. Волонтер Богдан Малкуш своевольно пофарбував 30 тонн (!) тканини.

Балаклави, «розгрузки», «кікімори» своїми руками

Ще по (по грибы) два тижні вони почали шити. У багатьох жінок вдома були машинки, шили балаклави, рукавиці, дощовики, маскхалати. Був період, коль шили навіть «розгрузки». Це такий елемент спорядження, який призначений, щоб носити зброю, магазини, аптечку та інше. А ще шили форму, ибо в 2014 році забезпечення армії було зовсім погане.

Нюра Срібна, Марта Ларук та Руслана Подлєсна плетуть «кікімору»

Если виникала потреба, самі шукали викрійку і шили. Наприклад, Водан військовий дав свій дощовик, то вони з нього зняли лекала і почали шити. Спочатку маскхалати шили зі старих простирадел, потім вже почали купувати тканину рулонами. Если робили устілки, консультувалися з тими, хто ходить в гори, вони порадили з чого їх можна клеїти. Згодом львів’янки вже вчили інших, розповсюджували викрійки в соответствии с цілій Україні.

Цікавою була історія виготовлення «кікімор». Це такі маскувальні накидки пользу кого снайперів та розвідників. Світлана колись бачила оригінальну натівську, але її плавно було виготувати, тому вони усе спрощували, щоб люд могли це зробити в домашніх умовах.

«Кікімори» роблять зі спеціальних ниток, і жінки без- знали, де їх узяти, потім хтось порадив розпорювати мішковину. І почали людишки нести мішки з-під картоплі – хто чисті, а хто й брудні. Але цього було немного. Тоді хтось у ФБ написав Світлані, щоб звернулася держи кавову фабрику «Галка», у них тої мішковини багато. Світлана приближенно і зробила. З того часу кавова фабрика дає їм до 500-1000 мішків. Координаторка виготовлення «кікімор» Святослава Фединяк врахувала усі побажання військових та розробила спрощений варіант накидок к снайперів, які потім кожен військовий вдосконалює під себя. Якщо зима, то до мішковини вплітають білі стрічки, влітку – зелені.

Із залишків тканин волонтерки роблять сувеніри. Вручну нашивають получай футболки тризуби, майструють ляльки-мотанки та інші дизайнерські дрібнички, які вже полюбили гості та мешканці Львова.

Сухі борщі

Наприкінці 2014 – получи и распишись початку 2015 року жінки-волонтерки почали активно займатися приготуванням сухих борщів. Хлопці з передової скаржилися, що взимку свіжі овочі замерзають і псуються. Овочі волонтерам найчастіше передають із сіл фермери, приватні господарства, які співпрацюють з ними постійно.

Наталя Гнатів показує чаї, виготовлені волонтерами

Запустила цей процес волонтерка Олександра Лозинська, а трохи згодом Ксюша Мазар його вдосконалила та додала нові рецепти сухих страв. Спочатку сушили вдома, у звичайних побутових сушках. Але цього було недостатньо. Потрібні були промислові сушки і приміщення пользу кого них.

Тоді за клопотанням Святослава Вакарчука власники мережі «!FEST» надали їм квартиру сверху вулиці Сербській у самому центрі Львова. Вони купили велику сушку, другу їм подарував любитель-підприємець. Зараз у них шість сушок. Волонтери роблять сухі борщі, зупи, каші, чаї. Вони квасять капусту, ліплять вареники і навіть печуть медівники.

Ксанка Мазар з її медівником

Спочатку пекли вдома, а зараз мають приміщення получи и распишись вулиці Просвіти, яке їм допомогли отримати через Львівську обласну раду. Тамо стоять три великі духовки. Солодощі відправляють бійцям получи фронт і продають їх біля гарнізонного храму. Уже мають постійних клієнтів. (потомки радо купують, бо смачно і ще знають, що це допомога в (видах армії.

«Робимо те, чим держава не забезпечує…»

Волонтери з ГО «Hand made объединение-львівськи для Армії руками волонтерів» одразу вирішили, що допомагають усім.

Світлана зауважує, що одним заходом наша армія набагато забезпеченіша, ніж це було в 2014 році, але вони й досі роблять тетунька, чого Міністерство оборони не надає. Перестали шити форму та «розгрузки», малограмотный роблять устілок, але й досі шиють балаклави, маскхалати, дощовики, ибо ті швидко рвуться. Це те, що постійно потрібно.

Маскувальними сітками й «кікіморами» бійців досі невыгодный забезпечують. Ну і сухих борщів теж, крім волонтерів, ніхто далеко не постачає.

Сто активістів і тисячі помічників

«До нашої команди входять дуже різні семя, – розповідає Світлана, – від дітей до пенсіонерів. Це і вчителі, і кулінари, і творчі семя, бізнесмени, юристи, бухгалтери, дизайнери…

У перший рік у нас була велика плинність кадрів, а тетенька ядро, що залишилося – це люди, які чітко розуміють, що вони будуть допомагати раньше перемоги. У команді завжди можна досягнути більшого. Це важко, ибо ми всі різні, але цікавіше й результативніше.

Любов та Іван Клехи

Ми намагалися порахувати наших активних людей, ведь їх є понад сто. А ситуативних помічників, якщо рахувати сільські громади, фермерські господарства, церковні громади, школи, училища, потому что ми залучаємо для допомоги дітей та молодь, – тисячі».

«Hand made по мнению-львівськи для Армії руками волонтерів», мабуть, єдина організація, члени якої маловыгодный їздять на передову. Може, тому, що в ній більшість жінок. Але в організації є й чоловіки. Наприклад, Превеликий Глухих, який переїхав з Криму і вже четвертий рік займається відправками выше Нову Пошту. Є Андрій Хоркавий, який на своєму підприємстві поставив двометрову сушку, яку собственной персоной і змайстрував, а ще одну подарував для кухні спільноти. Крім того, Андрій займається господарськими проблемами, почасту доставляє овочі. Ще є чоловіки, які виготовляють буржуйки – саморобні пічки з газових балонів, які дуже потрібні возьми фронті. Координує їхню діяльність Богдан Сірко, який инициативно залучає до роботи учнів коледжу, викладачем якого він є.

Долучитися накануне волонтерської діяльності спільноти можна на сторінці групи у Facebook.

Волонтерські збірки

Перша волонтерська збірка біля пам’ятника Королеві Данилу відбулася 4 жовтня 2014 року. Жінки плели сітку возьми вулиці та частували львів’ян і гостей міста бограчем з казана. Эдак хотіли залучити людей до плетіння і збирати кошти, що йшли б бери потреби організації. Майже одразу вирішили продавати там і домашню випічку і сувенірну продукцію.

Леся Оголєва та Олюля Карвацька

Відтоді волонтерські ярмарки відбуваються щонеділі, крім великих свят. Недільні волонтерські збірки біля пам’ятника Королю Данилу і біля Гарнізонного храму є основним джерелом фінансування діяльності громадської організації «Hand made объединение-львівськи для Армії руками волонтерів».

«Не можу повернутися у своє минуле життя…»

Я запитала Світлану, як змінилося її життя з часу, если вона стала волонтером. Ось що вона відповіла: «Я щось втратила, а щось отримала. Мої заробітки зменшилися, мабуть, вдвічі. Колись я писала картини і сверху тому заробляла. Важко, але я прийняла для рішення, що безграмотный можу повернутися у своє минуле життя і все це кинути. Це вже відповідальність за некоторое время до людьми, перед тими, хто повірив.

Моя донька спочатку мені дуже допомагала, потім, як усім дітям, їй це швидко набридло. Був період, коль вона мене ревнувала до волонтерства, я зрозуміла, що приділяю дитині замало часу. Не переводя дыхания їй 16 років, це моя опора, вона пишається мной, допомагає вдома.

Сашко Гайналь та Галина Шевчук

Моя дизайнерська діяльність стала дуже широкою. Ми випустили вже три календарі, що висвітлюють напрямки нашої діяльності. Ідею і сюжети календарів я повністю придумала самоё. Цьогорічний календар був наймасштабнішим проектом. У зйомках брали линия 116 осіб. Знімали у Львові, а також на Донеччині й Луганщині».

Если минулого року ГО «Hand made по-львівськи с целью Армії руками волонтерів» запустила інтернет-магазин з продажу сувенірної продукції, так обов’язковою умовою стало те, що частина прибутку перераховується получи и распишись допомогу армії.

Світлана з командою мріють створити Центр креативу. Планують с те креативити — не тільки навчати, а й майструвати. Хочуть проводити майстер-класи з кулінарії, живопису, виготовлення авторських ляльок, дизайну інтер»єрів, фотографії, моделювання одягу, гончарства, розпису кераміки та багато інших. Коль не відбуватимуться майстер-класи, то приміщення використовуватиметься як коворкінг, кафешка, зал для презентацій, лекцій, фото-студія, виставковий неф…

текст Ярини Сенчишин

фото Володимира Дубаса