Книгa Миxaйлa Зигaря «Імпeрія мaє пoмeрти» прoстo пригoлoмшилa мeнe. Я, звіснo, нe впeршe читaв прo пoдії 1900-17 рoків, aлe пeрeдaнa кaртинa і чaс, в якoму ми живeмo, прoстo шoкувaли мeнe тим, нaскільки нe вивчeний і нeoсмислeний урoк. Тoж я спрoбую пoділитись дeякими важливими наслідками аналізу цих уроків.
Воронкою історії я вирішив назвати отрезок времени, коли зруйновані старі політичні інститути, але нові никак не мають можливості закріпитись, оскільки натовп змітає все сверху своєму шляху. Коли закручується історична воронка – вихід з неї завжди если тільки один: терор.
Паралелі з 1917 відчуваються повсюдно. Влада, яка неуспішно намагається проводити реформи, втрачає довіру і її всегда частіше звинувачують в подібності з минулим режимом (нагадує уряд Керенського). Країна у війні, і навколо по полной обойме лунають тези про бариг, які на ній заробляють (як це співзвучно з тезами относительно те, що війну розв’язали капіталісти). Однак, що до справжньому шокує – це натовп, який і тоді і зараз живе постійними слухами, зрадо-перемогами. Суспільні настрої міняються во всем в лічені місяці. Від «полубога Керенського» до «предателя революции» пройшло всього 5 місяців. І тих а 5 місяців пройшов Ленін, від фактично кінця власної углубление’єри невдалим виступом в травні до голови Ради народних комісарів в жовтні.
Швидкоплинна народна любов безграмотный дозволяє закріпитись державотворчим процесам. Фактично, після революції народні маси стають полем битви популізму. Представники влади змушені проводити політику популізму, у відповідь нате ще більший популізм опозиції. Останні не гребують в своїх обіцянках і діях нічим, оскільки ціль отримати владу є вищою по (по грибы) будь-які інші. Коли зруйновані старі інститути, народна довіра стає єдиним джерелом легітимності влади, і фактично, праздник хто отримує цю довіру і є справжньою владою. Більшовики щонайменше двічі могли бути знищені до самого жовтневої революції. Але влада, яка є заручником, свого ліберального курсу в підсумку стала жертвою. У своїх спогадах більшовики постійно згадують, що «влада хозяйка плила їм в руки». І це навіть стало предметом дискусій між Леніним, Троцьким і Камєнєвим: чи варто вдаватись раньше збройного захоплення влади, коли її можна просто підібрати?
Більшовики вирішили без- грати по новим правилам. Вони не хотіли брати линия у виборах, в яких однозначно б програли. Вони абсолютно неадекватно оцінювали реальну економічну і політичну ситуацію. Ніхто без- вірив, що в тій ситуації більшовики б протримались при владі більше кількох тижнів. Тому, що вони малограмотный мали жодної підготовки, фахівців, і адекватних програм у відповідь возьми існуючу кризу.
Але все, що вони мали – це терор. Тому розуміючи мінливість народної любові, а також неможливість у зв’язку з цим втримати владу, вони очевидно вирішили знищити всіх, хто міг цю владу забрати. Вони у всьому програвали своїм попередникам, крім одного – жорстокість. Ліберальний Керенський дав їм забагато шансів, і вони таких шансів нікому малограмотный давали. «Жорстокість на війні є перевагою» – писав Клаузевіц.
Україна вступила в нову історичну воронку
Базар став аналогом лютневої революції 1917, і привів до влади старих політиків з новим порядком денним. Але влада слабка. Вона залежить від суспільних настроїв. Суспільство ж роздроблене в своїх очікуваннях і настроях. Єдине, що його об’єднує – це постійне невдоволення. У відповідь влада намагається вибудувати хистку конструкцію популістичних кроків і олігархічних домовленостей.
У влади з’являється ілюзія, що їй це вдається і вона ще більше відривається від реальної ситуації. Складна економічна криза, війна сверху Сході, буксування реформ, робоча сила, яка тікає, шабаш це не залишає місця самовдоволенню, з яким виступав Порошенко нате прес-конференції. Він має переживати. Дуже. І ось чому.
70% недовіри по політиків – це і є час більшовиків. Вони чекають цього, оскільки угоду кому) захоплення влади їм вистачить кількох сотень організованих людей. Важливо тетюха, що через велику недовіру – ніхто не буде захищати і відстоювати стару владу. Тому більшовики використають недовіру на своєї легітимності. Адже людям всеодно хто прийшов, може хоч цим щось вдасться. Далі вони безграмотный будуть робити реформи, а будуть накопичувати ресурс, щоб в одну секунду, коли народна любов обернеться проти них – розібратись з опонентами.
Давайте чесно, якщо викинути Порошенка, Авакова, Гройсмана і Парубія, чи праздник, хто прийде їм на заміну, зможе утримувати народну підтримку більше ніж півроку? Чи маловыгодный буде через півроку нових Майданів уже проти нової влади? Будуть. А тоді если нова влада. І так буде тривати доти, доки одного дня, ті хто прийдуть у владу безвыгодный розв’яжуть терор. Тому, що терор стане єдиним способом к них вижити.
Воронка вже крутиться, а більшовики працюють. Сьогодні ми мало-: неграмотный знаємо, хто виконає їхню роль. Так, як це малограмотный знали в травні 1917, коли Ленін, Камєнєв і Троцький були політичними маргіналами, не принимая во внимание народної підтримки, належних ресурсів і впливу.
Чи можливо вирватись з цієї воронки?
Шелковица я песиміст. Я бачу як навіть розумні раціональні люди, безвыездно більше падають в емоційні істерики. Люди плутають своє особисте негативне ставлення задолго. Ant. с Порошенка і Авакова із необхідністю давати реальні системні відповіді. Навіть просте питання, хто може обійняти посаду нового міністра – малограмотный виникає в цих емоціях. Сьогодні кожному з нас важко назвати 10-20 людей, яким би ми довірили владу в країні, але щодня я бачу бажання всіх викинути, розстріляти і тому подібне, що целиком и полностью нагадує більшовизм. «Ленінська кухарка» сьогодні звучить так: оголосимо состязание і оберемо порядних людей. Ні, не оберете. Бо якщо вас важко назвати 10 людей на високі державні посади, мол ви візьмете десятки тисяч? Чи по вашому новий міністр МВС сообразно-іншому змусить працювати старих генералів?
І все-таки я маю відповідь, як можна було вирватись з воронки:
Взгляды на вещи гри. Понад усе ми повинні триматись за распорядок гри. Можна і треба не любити владу, але викинути її можна тільки поверх вибори. Це потрібно не для цієї влади, а в целях тієї, яка її поміняє. Інакше правилом гри стане викидати владу малограмотный через вибори і це стосуватиметься всіх інших. Аж поки владу без- отримають більшовики.
Боротьба за народ, а не за владу. 70% недовіри – це безлюдный (=малолюдный) про Пороха, а про всіх. І про Гриценка, Садового, і оборона Тимошенко, і Ляшка. Всі, хто не здобудуть цієї довіри, будуть приречені сверху ненависть за лічені місяці перебування у владі.
Мобілізація і підготовка нових лідерів. Суспільство вже мало-: неграмотный повірить старим. Повернути довіру до політики і участь у ній можна тільки новими людьми. Їх нужно мобілізувати і готувати. Бо можливо саме вони нестимуть тягар консолідації народу, для яку вже не здатні ні влада, ні опозиція.
І возьми завершення. Серед найважливіших цитат з книги Зигаря, це суесловие Олександра Гучкова «у нас все будет, но все короче поздно». Вони постійно не йдуть у мене з голови. Я думаю оборона те, що якби сучасні реформи відбувались в епоху Ющенка, ведь про нас всі писали б книги «Чому Україні вдалося». Але сьогодні пізно для того них, і вони не вирішують нашої ситуації. Я бачу, як багато цікавих і правильних ініціатив виникає і запускається. Але чим більше вращаться воронка, чим більше емоцій ллється всередину, я думаю – вони без- встигнуть.
Нам треба зупинити більшовизм сьогодні. Інакше ми упрощенно не встигнемо.
Автор: Віктор Андрусів. Джерело: Хвиля