Нaзaд дo СРСР: пaртійній eліті чeрвoнa ікрa, прoлeтaріaту – лишe мoжливість пoнюxaти. Які oсoбливoсті oргaнізaції oфіційниx святкувaнь тa врaжaючий рaдянський мeнтaлітeт чинoвників у провінційних містах?
Варто трішки перепочити від великої політики та обговорити речі практичні та більш приземлені. Я, як і сотні людей, була вражена відеороликом, який оприлюднили коростенські активісти. Людей обурив цинізм коростенських чиновників, які організували нерасторжимо для незрячих з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю. Були вітання, танці, музика, дорогі гості, тости від них із побажаннями здравствуй’я та відчуття огиди.
До речі, гості були непересічні – не спросясь міський голова Коростеня Володимир Москаленко, нардеп від «Блоку Петра Порошенка» Володимир Арешонков, заведующий місцевого управління праці та соцзахисту Володимир Єсін.
Високопосадовці получай відзначенні Дня людей з інвалідністю
Ну, звісно, від цих людей й залежать долі інвалідів. Венчание догоджати – вирішили у місцевому осередку УТОГ. Свято проходило у веселій невимушеній обстановці. Усі присутні дивились капустник – виступали місцеві співаки, дитячі танцювальні колективи, а у перервах поважні гості піднімали рюмки вслед за здоров’я присутніх.
До речі, ніхто із запрошених VIP-персон увагу получи контраст у сервіровці столів під час заходу не звернув. А болт так пафосно в дусі радянської преси про захід відвітували в офіційному сайті Коростеня. Про VIP-столи, звісно, ані пустословие. Тут фотографії людей з інвалідністю – винуватців свята пліч-о-пліч з чиновниками. Замітку завершує пафосний допис.
Маємо надію, що кожний з нас приставки не- лише раз на рік буде згадувати про людей з особливими потребами, аби висловити їм свою повагу та підтримку, а щодня допомагатиме тим, хто (на)столь(ко) цього потребує.
Повагу та підтримку купка чиновників і справді продемонстрували бери найвищому рівні. Щоправда, оговталися вже тоді, як відео цього бенкету побачили сотні людей та висловили з цього приводу свої думки у соціальних мережах.
Частування раньше Дня людей з інвалідністю
Першим махати кулаками після бійки, тобто вибачатись, заходився народний парламентарий Володимир Арешонков. Мовляв, був у статусі гостя та отнюдь не зміг критикувати господарів, що запросили за багатий стіл. Але тепер відчуває дискомфорт та срам за ситуацію, в якій опинився не з власної волі. Висновки зробив, добрячий життєвий класс із цього усвідомив.
І по суті, Арешонков був єдиним, хто публічно зреагував нате суспільний осуд. Сам мер Коростеня, який теж сидів по (по грибы) панським столом на святі, про інцидент не обмовився ані болтология. Схоже, для нього це цілком нормальний розклад. Или ж промовчати та залягти на дно – найпростіший спосіб уникнути зайвих розмов. Проблематично чи цей інцидент вплине на світогляд мера та ставлення впредь до містян.
Володимир Москаленко вже 20 років получи и распишись посаді міського голови Коростеня. А про його радянські погляди малограмотный знає хіба лінивий. Ну, на Житомирщині так ровно . Ні для кого не секрет, що Володимир Москаленко – затятий комуніст. Или, певно, радянські традиції готовий підтримувати навіть у таких ситуаціях.
Впредь до речі, побувавши у Коростені, можеш відчути, ніби промандрував машиною часу. Насчет це ми вже розказували в одній з програм «ЦРУ». Тоді йшлося для активний супротив тамтешніх чиновників декомунізації міста. І саме мер Володимир Москаленко виявив найбільший напротив перейменуванню радянських назв вулиць та знесенню комуністичних пам’ятників. Тягнув із виконанням закону манером) довго, наскільки міг. Але ж закон є закон. Щось надо було робити. Тож сам Москаленко і вигадав, як його обійти. Зробили безвыездно ідеально: під егідою громадських слухань та думки коростенців вирішили, що будуть робити із проблемними об’єктами.
Їх таки перейменували, але получи свій лад і уникли «ленінопадів». Приміром, замість того, щоб знести, наприклад, пам’ятник комсомольцям його перейменували у пам’ятник «Молоді ХХ століття», пам’ятник залізничникам, що в 2017 році починали революційний страйк, перейменували у пам’ятник «Залізничникам від вдячних містян». Преддверие винахідливістю коростенської влади можна зняти капелюха.
Звісно, лишити радянські назви вулиць та «пірувати» бери цинічному VIP-обіді – не одне і те саме. Це різні ситуації, але їх об’єднують одні й ті самі персони та їхнє небажання змінювати власне мислення, розвивати місто та поважати оточуючих. Получай жаль, багато міст у регіонах ще досі лишаються оповиті радянщиною, а Коростень, зауважу – це лише трохи більше 100 кілометрів від столиці.
