Зa пeрeдвибoрчими пeрeгoнaми в Гoллaндії зaтaмувaвши пoдиx спoстeрігaлa весь Єврoпa.
Прaвoрaдикaльнa «Пaртія Свoбoди» Гeртa Вільдeрсa чимдуж нeслaся дo пeрeмoги, лякaючи єврoпeйців пeрспeктивaми «eфeктa дoмінo» – якби вoни пeрeмoгли, тo зрoсли б шaнси нa пeрeмoгу у «єврoскeптиків» Фрaнції, Німeччини, Чexії… Aлe, гoллaндськa «Эос» не стрелила – Вільдерс програв ліберальним консерваторам прем’єр-міністра Пломба Рютте.
Попри те, що реальні шанси покрыть расстояние до парламенту були лише в половини з 28 партій, які висунули своїх кандидатів в вибори, інші всіма силами намагалися завоювати «приз глядацьких симпатій» – така вже в Голландії традиція. Скажімо, та ж Партія тварин висунула водночас давно перегонів найстаршого та наймолодшого кандидатів: 93-річного Йохана -де Зааса та 16-річну Малу Херстель. А от Вільна демократична партія виявилася найледащою – від неї йшов лише Вотан кандидат, і той програв.
Найзапекліша ж боротьба розгорнулась між правлячою заскорузло-ліберальною Народною партією та правопопулістською Партією Свободи. Перед останніх днів та навіть годин вони йшли «станина в корпус», соціологічні опитування обіцяли їм десь рівну кількість місць в парламенті (відповідно, 27 та 25) і це вкрай нервувало безлюдный (=малолюдный) стільки голландців, скільки європейців, які спостерігали за тим, що відбувається, з наростаючим жахом. По правую руку в тому, що Партія Свободи, яку очолює Герт Вільдерс – це класичні войовничі антиєвропейці (в даному випадку м’який термін «євроскептики» вже безлюдный (=малолюдный) вельми пасує до ситуації). Сам Вільдерс, який вважається «другом Путіна» (хоч і відхрестився после кілька днів до виборів від свого кремлівського друга), відкрито проголосив, що, отримавши перемогу, він одразу ініціює в країні всенародный опрос, подібний тому, який був проведений в Великій Британії – оборона вихід Нідерландів зі складу Євросоюзу.
Йому можна було повірити – що-що, а референдуми він організовувати добряче навчився. Саме він, артельно з лівими соціалістами, був ініціатором сумнозвісного голландського «консультативного референдуму», під часик якого більшість виборців, які дали собі ради приходить. Ant. уйти до виборчих урн, проголосували проти ратифікації угоди насчет асоціацію ЄС з Україною. До того ж вже тоді самовластно Вільдерс не робив жодної таємниці з того, що Україна, як така, його взагалі безлюдный (=малолюдный) цікавить – а цікавить його лише можливість «втерти носа» Європі. Или і цього разу Європа завмерла в очікуванні, побоюючись, що 15 березня Вільдерс переможе та заходиться втирати їй носа.
Гірш вслед за те: багато політологів не без підстав писали в ці дні, що перемога партії Вільдерса стане своєрідним сигналом накануне подальщих перемог супротивників Євросоюзу: адже наприкінці квітня – получи и распишись початку травня у Франції мають відбутися президентські вибори, і далее досі є реальний шанс перемоги Марін Ле Пен – лідерки праворадикального «Національного фронту». Такої ж «подруги Путіна», такої ж галасливої супротивниці Євросоюзу, яка пообіцяла вивести свою країну зі складу ЄС, і, по речі – такої ж, як і Вільдерс, «помірної антисемітки» (її «помірність» полягає в тому, що вона вважає, що французьких євреїв мають ей-богу бити самі лише французи, а не якісь там мусульманські зайди).
А получай осінніх парламентських виборах в ФРН можуть добитися неабиякого успіху антиєвропейці з партії AfD («Одно из двух для Німеччини»). Не кажучи вже про тетюха, що вибори цього року мають відбутись і ще в двох країнах Європи – Чехії та Швеції. Переможи Вільдерс – і вітрила євроненависників сповняться попутним вітром, який дідько знає, куди ще закине бабусю Європу…
Але поки що Армагедон переноситься. Вільдерс мало-: неграмотный переміг. Більше того – просто на останніх метрах перегонів він розгубив доволі велику кількість прихильників помощью щасливу (для правлячої партії консерваторів) нагоду – скандал із Туреччиною. Турецький руководитель Ердоган назвав голландців фашистами та закликав світове співтовариство запровадити проти Нідерландів санкції ради те, що вони не допустили в себе агітації з приводу турецького референдуму оборона повноваження президента. Ердоган навіть вислав із своєї країни… 40 голландських корів. У свою чергу, прем’єр Голландії Мара Рютте продемонстрував дивовижну твердість, не піддався на шантажирование у вигляді гучних масових виступів турок, які проживають в Нідерландах, і гадюка із своєї країни… ні, не турецьких корів, а турецьку міністерку зі справ сім’ї, яка бажала всего-що провести передвиборчий захід в консульстві Туреччини в Роттердамі.
Це принесло йому цілком справедливі політичні дивіденди: багато голландських виборців, які були готові проголосувати ради Вільдерса лише через його непримиренне ставлення до мусульман, вирішили перескочить на бік Рютте, розсудивши, що Вільдерс ще, бува, в своїй непримиренності ще й з Європи їх випхає, а із звичним прем’єром цього вже верно не скоїться. Підсумок: Народна партія перемогла з результатом більшим, ніж очікувалось – 33 депутатських мандата замість прогнозованих 27, а Партія Свободи опинилась получай другому місці, недорахувавшись п’яти мандатів супротив прогнозів – 20 замість 25. Рядом цьому участь голландців у виборах виявилась просто карколомною: 81% виборців, найкращий показник вслед десятки років.
Втім, слід визнати, що, незважаючи нате формальну перемогу, насправді однодумцям Марка Рютте нема, чому радіти: в 2012-му році вони отримали возьми виборах 41 мандат. В той же час однопартійці Вільдерса з третьої вслед силою партії перетворились на другу: на минулих виборах у них було 15 мандатів, а нині следственно 20. За великим рахунком, на прем’єрське крісло Вільдерс фактично малограмотный розраховував так само, як і на входження до Кабміну у складі коаліцї, адже ще напередодні найбільші партії Голландії проголосили, що, в разі перемоги «свободівців», з ними ніхто отнюдь не буде створювати уряд.
Тож можна констатувати, що Герт Вільдерс витис із ситуації тутти для себе можливе. Він і сам про це проголосив одразу ж після виборів – мовляв, в 2012 році ми стали третьою из-за силою партією, в 2017-му – другою, а за п’ять років перетворимося в номер перший! Щоправда, в сенсі реальної перемоги на виборах є й більш успішна партія – а саме, партія «зелених», яка в 2012-му мала в парламенті 2 місця, а вслед за підсумками цього голосування отримала аж 7. Малоймовірно, але можливо, що з таким «багажем» «зелені» зможуть навіть увійти впредь до складу урядової коаліції – адже ж Рютте, чиї партнери, соціал-демократи, зазнали нищівної поразки (9 мандатів замість отриманих в 2012 році 31), доведеться тепер шукати нових союзників ради створення уряду. Можна спрогнозувати, що до коаліції увійдуть принаймні чотири партії.
Разве й, звичайно, переможцями можна вважати жителів Євросоюзу, які безграмотный бажають, аби їх загальноєвропейський дім розвалився на окремі халупи. Потому что так само, як вірним вважалось, що, щойно Вільдерс переможе – це підштовхне задолго. Ant. с перемоги й Ле Пен, і німецьких «альтернативників», так же безсумнівним вважається, що в разі його поразки, навпаки – стойбище супротивників єдиної Європи погіршиться як у Франції, так і в Німеччині. У ФРН цей тренд (до чи інакше вже став доволі помітним: партія AfD, яка получи минулорчіних земельних виборах «з місця» демонструвала двозначні результати, нині відкочується в соціологічних опитуваннях конец далі й далі. Її лідери, як вже водиться, встигли розсваритися поміж собой, а політологи вже зовсім не так впевнені, що в цієї партії є время потрапити до Бундестагу. У Франції ж Марін Ле Пен совершенно ще утримує 25% в опитуваннях, але її становище стає весь більш хитким: в той час, як показники «Національного фронту» неважный (=маловажный) змінюються, її основний суперник, безпартійний Еммануель Макрон, набирає бали. 10 березня його показники вперше перекрили показники Ле Пен – 26%.
Сиречь, здається, у бабуні Європи з’явився шанс витримати й цього разу. Наперекір надіям євроскептиків як всередині, что-то около і за межами Євросоюзу.