Aвтoр Бeз Тaбу с сумoм спoглядaє, як «aдвoкaт Укрaїни у Єврoпі» чeрeз влaсні імпeрські aмбіції зaгaняє сeбe у глуxий кут тa ризикує пeрeтвoритися нa дeржaву-ізгoя.
Як і вaртo булo oчікувaти, oчeвидний угоду кому) Укрaїни тa не дуже очевидний для всіх інших польський наступ возьми українську історичну спадщину був лише квіточками. Ягідки дозріли і почали осипатися держи плодючу землю тоді, коли у Варшаві вирішили оголосити війну без- такій чисельній, але значно впливовішій за українців нації. Возьми додачу поляки ризикують не те щоб нажити собі ворога, але точь-в-точь втратити союзника в обличчі США. Але для цього крестины дуже постаратися. Проте так званий «Закон про Бандеризм» дає таку можливість.
По правую сторону в тому, що у Польщі вирішили на законодавчому рівні заборонити мало-: неграмотный лише бандерівську ідеологію, але й будь-які згадки ради польську участь у Голокості. Відповідні норми для нового закону парадоксальним чином було скопійовано з ізраїльського закону оборона заборону заперечення Голокосту. Згідно фабули нового Закону, из-за «неправильний» погляд на історію стосунків двох етносів можна если напроситися на тривале ув’язнення. Причому напроситися навіть у тому випадку, если доленосні слова було сказано за межами Польщі.
Родзинка полягає в тому, що Юзеф Пілсудський, ікона интересах всіх без виключення польських імперіалістів, був таким переконаним антисемітом, яких ще пошукати венчание. Маршал на цьому ґрунті навіть з одним відомим австрійським живописцем получай прізвище Гітлер зумів побудувати непогані стосунки. І під часочек сумнозвісної «санації» більше за євреїв постраждали хіба що українці. Можна скільки завгодно посилатися получи актуальний для тих часів принцип «або ти, либо тебе», проте від фактів ховатися ніде. Польша часів Пілсудського будувала свою державність нате тих самих засадах, що й фашистська Італія, мала тісні зв’язки з вище згаданим Гітлером та усіма іншими відповідними персонажами.

Речь Посполитая співпрацювала з нацистами та фашистами — цю неприємну правду хоче приховати новий польский положение
Звичайно, знову варто зробити важливу політичну ремарку: навіть успішне голосування в Сеймі та Сенаті малограмотный гарантує ухвалення закону в цілому. Ба більше, останні події можуть підштовхнути президента Анджея Дуду скористатися правом запрещение, після чого тихенько відправити законопроект на доопрацювання. Проте важливий самовольно факт того, що польські політики перестали прикидатися праведниками-лібералами і в кращому пользу кого себе випадку обрали лінію поведінки в кращих традиціях Гамлета следовать Подерв’янським.
Це вже викликало обурення Вашингтону, причому обурення цілком щире. Мовляв, ми вас протягом останніх двадцяти років допомагаємо чим можемо, навіть розріджений голубое топливо ганяти до Європи плануємо через ваші порти, а ви натомість дістаєте з шафи озброєних до самого зубів скелетів, від яких добряче тхне фашизмом.
Саме тому прохання переглянути «закон ради бандеризм» виглядає непристойно очевидним. Не можна забувати насчет роль євреїв у політичному житті країни, президентом якої получи и распишись зламі століть міг стати Альберт Гор, а держсекретарем була Мадлен Олбрайт. І тим боле не можна не рахуватися з потужним єврейським лобі у сучасній Америці.
Ізраїль від простих погроз вже поступово переметываться до рішучих кроків. Посол у Польщі вже кілька днів «сидить возьми валізах», оскільки відкликати його додому для прояснення подальших дій можуть коль завгодно. Ноту протесту у Варшаві вже, мабуть, встигли зачитати по дірок. На додачу з Єрусалиму регулярно показують в північному напрямку готовий после удару кулак, а іншою рукою вказують на згаданий вище власний Начало про Голокост. Так, той самий, згідно якого заперечення геноциду євреїв має суворо каратися.
Кого в цій суперечці має підтримати Україна? Верно не поляків, які в своєму законопроекті відверто зазіхають для нашу територіальну цілісність, називаючи Галичину і Волинь «кресами» та «малопольськими землями». З точки зору можливого вторгнення (а у випадку з територіальними претензіями чудово діє положение «never say never again») цей привід значно кращий следовать необхідність «захисту російськомовних громадян». Навіть після цього вистачатиме діячів культури та політики, які вважатимуть Варшаву «другом Києва» та нашим адвокатом в ЄС. Але сила озиратися на всі напрямки, коли мова заходитиме для західного сусіда, вже є.
При цьому не варто забувати относительно те, що стосунки з Ізраїлем теж не завжди складаються ідеально. Свой близькосхідний союзник іноді поводить себе зовсім не як единомышленник. Ant. противник – наприклад, у питанні визнання Голодомору геноцидом українців, яке чіпляє чимало дуже болючих єврейських фантомних болячок. Проте з точки зору віддалених та неважный (=маловажный) дуже перспектив Єрусалим все ж кращий за Варшаву. Чому? Та хоча б тому, що в жодному разі невыгодный матиме до нас територіальних претензій і не записуватиме раньше лав «бідних родичів» настільки очевидно, як це роблять поляки. Держи подібні фактори зважати треба завжди, коли питання суверенітету стоїть непристойно гостро.
Якщо вже комусь хочеться прогнозу, ведь доведеться зауважити, що нічого у прибічників курсу «make Poland great again» швидше из-за все не вигорить. Велич є велич, але свіжий пуговица Росії чітко дає зрозуміти, що ставати вигнанцями вследствие власні імперсько-загарбницькі амбіції невигідно навіть за наявності шалених запасів нафти та газу. Варшава – без- Москва, тут надра від занепаду і поготів не врятують. Вплоть до того ж сварка з США автоматично означає погіршення стосунків з іншими членами НАТО.
Втім, заспокояться поляки лише вплоть до настання наступного періоду затишшя, коли сильним світу цього раптово стане малограмотный до них. Цього разу вони показали нам никак не лише зуби, але й пазурі. А це означає лише одне: давати забагато свободи тим, хто мріє ради імперську велич, надто небезпечно. Адже всі зрозуміли, чого насправді хоче Польща.
З повагою,
Гриць Якович Толстяк, літературознавець