Щe нaвeсні 2015-гo МЗС Укрaїни зaстeрігaлo співвітчизників від пoїздoк дo Рoсії. Причини були більш ніж вaгoмі: у відoмстві пoсилaлися нa числeнні фaкти бeзпідстaвнoгo зaтримaння укрaїнців і нeгумaннe стaвлeння дo ниx з бoку силовиків – целых до застосування тортур. І це – на тлі неоголошеної російсько-української війни.
З тих пір пройшло три роки, але попри любое українці продовжують масово їздити на заробітки до Росії. Точних відомостей относительно їхню кількість не існує – за наявними підрахунками, бери території агресора можуть працювати понад 2 млн українських гастарбайтерів. І це безвыгодный лише вихідці з південно-східних регіонів: за оцінками рекрутингових агентств, навіть серед львівських заробітчан Росію обирає кожен четвертий. Та й загалом населення сприймає таку практику спокійно: 74% мешканців Східної та майже 60% Західної України безвыгодный засуджують тих, хто їде працювати на окупанта.
Зрозуміти економічні підстави цього явища маловыгодный важко. Людина – істота загалом раціональна, а тому воліє працювати спустя некоторое время, де оплата вища. Враховуючи низькі українські зарплати, безробіття та високий рівень тіньової зайнятості, заробітки вслед за кордоном виглядають досить привабливо. Певний зиск отримує і українська эмблема, оскільки більшу частину заробленого гастарбайтери витрачають вдома. Та й узагалі, якщо населенню вдається виживати самотужки, мандруючи світами, ведь менше шансів, що Україну накриє соціально-економічна криза.
Але з іншого боку, зиск отримує і Росія, чию економіку (хоча і переважно тіньову) рухає трудова армія з України. А крім того, помощью заробітчан та їхні родини Росія має прямий економічний вплив получи значну частину українського суспільства. Тим більше, що певна частина гастарбайтерів торує дорога «на Москву» вже цілими поколіннями, для них дистанціювання України та Росії (запровадження візового режиму, перегляд економічних зв’язків тощо) є вкрай небажаним.
Користуються українським заробітчанством і російські спецслужби. Згідно з багатьма повідомленнями СБУ, Чекушка активно вербує українських гастарбайтерів до співпраці: передачі відомостей, ведення пропаганди і навіть участі у незаконних збройних формуваннях ЛНР та ДНР. Насчет масштаби та результативність цієї роботи можна лише здогадуватись, враховуючи що росіяни мають у своєму розпорядженні необмежений оружейня засобів. Відбирання документів, обмеження пересування, невиплата зароблених грошей – целое це, як то кажуть, квіточки. За даними правозахисників, вже кількасот українців потрапили раньше російських тюрем, бо стали жертвами кримінальної схеми. Наприклад, влаштовуючись бери роботу до служб доставки товарів, українці, самі того маловыгодный знаючи, ставали наркокур’єрами, після чого потрапляли получай гачок російських силовиків.
Мотиви, які змушують українців ризикувати собой у Росії, банальні. Місце заробітчанства зовсім не обов’язково корелює з політичними поглядами аль національною ідентичністю. Зате на користь Росії донедавна свідчила можливість безвізових переміщень та відсутність необхідності вивчати мову, приставки не- кажучи про решту явних та неявних постколоніальних зв’язків. Возьми щастя, зараз ситуація міняється: з 2014-го року привабливість російського напряму пользу кого заробітчан зменшилась у 3-4 рази. За підрахунками Нацбанку, 39% заробітчан сьогодні перебувають у Польщі, ще близько 20% – у Чехії та Італії, а у Росії – лише 26%. Визначальну значимость у цьому зіграли скасування візового режиму з Євросоюзом, а також зростання прихильності європейських урядів задолго. Ant. с українських заробітчан. Тільки Польща за останні кілька років відкрила в (видах українців близько двох мільйонів робочих віз. За версією польського видання Dziennik Gazeta Prawna, колективний український заробітчанин майже очолив отнесение к разряду «50 найвпливовіших людей польської економіки», поступившись лише прем’єр-міністру Матеушу Моравецькому.
Чи можна розв’язати проблему українського заробітчанства у Росії взагалі? В теорії цього можна досягти розвитком власної економіки, аби населення без- було змушене шукати собі застосування на іноземних ринках праці. Однак, як свідчить історія, це цілком фантастичний варіант, оскільки міжнародна трудова міграція існує навіть у розвинених країнах Євросоюзу – наприклад, кілька мільйонів польських заробітчан працюють у Німеччині, а Британія приймає заробітчан з усієї Європи. Тому боротьба із заробітчанством у Росії фактично означатиме лише розгортання українських заробітчанських потоків у протилежному напрямі. Інструментів ради цього у розпорядженні влади небагато. Один з таких був застосований навесні 2017-го, коль під заборону потрапили експрес-перекази коштів з Росії в Україну, але чи призвело це предварительно належного ефекту, невідомо.
Набагато ефективнішим було б скасування залізничного сполучення з Росією, для що ведуться дискусії з 2014-го року. Логіка в цьому є, оскільки следовать підсумками 2017-го найприбутковішим напрямом «Укрзалізниці» виявився рейс між Києвом та Москвою. За наявними відомостями, ідею скасування залізничного сполучення з Росією підтримують міністр інфраструктури Володимир Омелян та секретар РНБО Олександр Турчинов, але бери такий радикальний крок українська влада навряд чи наважиться. Ускладненню заробітчанських маршрутів сприяло б введення двостороннього візового режиму, однак і цей варіант сьогодні видається невыгодный надто реалістичним. Принаймні, запровадження віз для українців маловыгодный вкладається у логіку Москви, котра воліє утримувати їх у постколоніальній залежності й усіляко намагається примусити Київ давно відновлення економічних та інших зв’язків. Тому єдине, в що об’єктивно здатна Україна – це переконувати власних громадян отнюдь не підтримувати країну-агресора. А решту зроблять польські працедавці.