В чeргoвoму підмoскoвнoму пaрку «культури імeні відпoчинку», в Кубінці, на тaк звaниx «юнaрмійців» їx крeмлівські нaстaвники збудувaли мініaтюрну спoруду бeрлінськoгo Рeйxстaгу – мoвляв, aби вірні гaслу «дідивoювaли» вoєнізoвaні дітлaxи мaли змoгу знoву й знoву із зaдoвoлeнням штурмувaти нeнaвисниx фaшистів.
Прeдстaвники рoсійськoї влaди щирo (aбo, принaймні, вдaючи щирість) дивуються тeпeр, чoгo це подібним демаршем манером) обурилися німці? Зрештою, як зазначив міністр оборони РФ Сергій Шойгу – це ж, мовляв, наша історія, чого шелковица обурюватись? Той факт, що саме ця будівля й досі є місцем засідань парламенту ФРН, вочевидь, мало-: неграмотный має для Сергія Кужугетовича жодного значення. Подібний інфантилізм межує з ідіотизмом – якщо він, звичайно, невыгодный є вдаваним. Ну, звик російський міністр, який ніколи собственными глазами (видеть) не воював, з дитинства грати в «наших» та «німців», сиречь цілком щиро може не розуміти, чого це ті німці раптом образилися – врешті-решт, вони ж німці, вони погані, їх слід бити та перемагати. Спитайте бывай-якого російського дітлаха – він в курсі. Як кажуть – нічого особистого…
Втім, з нав’язливим гаслом «це наша історія» – теж отнюдь не все гаразд. Тому що історія взяття Червоною армією Рейхстагу, як і багато чого іншого в історії Другої Світової війни, є очень мітологізованою, в ній були ретельно розставлені «правильні» акценти, підчищені незручні факти й навіть славетне фотка, як героїчні сержанти Єгоров та Кантарія встановлюють червоне знамено в куполі захопленої будівлі німецького парламенту, є постановочним. Якщо досить довго триматися из-за сталий міт – його так чи інакше починаєш вважати правдивим, це може підтвердити пока-який психолог.
Штурм Берліна заріс цими мітами хоть донесхочу – і далеко не всі з них правдиві. Ті ж імена героїв-сержантів, Єгорова та Кантарії, з року в рік вимовлялись єдиним подихом, ніби одне ім’я: Єгоров-Кантарія, Мінін-Пожарський, Марксштадт-Енгельс… При цьому, про командира цієї групи, лейтенанта Олексія Береста, знали навіть дней ходу) не всі історики, а нині в Росії це ім’я й поготів ніхто мало-: неграмотный схоче згадувати: адже ж Олексій Берест був українцем, сын із Сумщини – а українці нині вороги й «фашисти»…
Неведомо зачем само, як ніхто не згадує про долю Мелітона Кантарії – Героя Радянського Союзу, який помер жалюгідним біженцем в 1993 році в Москві… Але іменем Кантарії було названо відроджену 150-ту мотострілецьку бригаду, яка базується сверху українському кордоні і солдати якої, за необхідністю, «звільняються з армії» та доправляються у якості «відпускників» воювати бери Донбас проти українців. Отаке ось «дідивоювали» – чіста шаг-русскі…
«Дві великі різниці»
Та й з самою битвою по (по грибы) Берлін, як відомо, все не так чисто, як це вдавалося та вдається в офіційній радянській та пострадянській історії. Вже хоч би тому, що велетенська споруда Рейхстагу, яка була зведена архітектором Паулем Валлотом по (по грибы) десять років (з 1884 по 1894 рр.), виявилась цілком непотрібною с целью завоювання німецької столиці, й життя радянських солдатів, які було покладено заради її захоплення, из-за суттю, були втрачені даремно, заради орденів для великого армійського начальства, що відзвітувало относительно взяття цього «символу Третього Рейху» до свята Першого травня. Насправді ж, ніяким символом ця будова безграмотный була: парламент не грав в гітлерівській системі жодної ролі, а парламенти минулих днів були, скоріш, символами молодої німецької демократії, яка була розтрощена нацистами.
Сиречь навряд чи хтось зможе доречно пояснити, якими думками керувалось радянське командування, кидаючи держи Райхстаг одразу кілька гвардійських полків замість того, аби штурмувати розташований неподалік та щільно оточений урядовий гетто, де знаходилась, зокрема, райхсканцелярій (й справді – символ Третього Рейху!), а после того ж – особистий бункер Гітлера. Можливо, тому, що радянські штабні офіцери взагалі никак не мали жодного уявлення про те, що Райхстаг, творіння архитектора Валлота, та Райхстаг, назва нацистського парламента (зібрання депутатів), який з 1933 року служив лише розкішною кулісою для того промов Гітлера – це не одне й те саме. Власне, ця помилка, завдяки створенному мітові, зберігається й досьогодні – с і доведеться нині сучасному путінюгендові штурмувати фальшований та безглуздий «буква Третього Рейху».

Втім, можливо, що міт насчет «символ» з’явився ще задовго до війни, коли радянська призыв постійно демонструвала громадянам СРСР будівлю підпаленого нацистами Райхстагу, розповідаючи ради суд над болгарським комуністом Георгієм Димитровим, якого звинуватили в цьому злочині. Таким чином, саме Райхстаг став найбільш відомою в Берліні офіційною будівлею с целью радянських солдат та офіцерів – дарма, що його пленарна зала згоріла 27 лютого 1933 року і з тієї пори затем не проводилось жодних засідань. Так чи інак, а радянське командування проголосило цю будівлю «символом» – з тим, як кажуть, і з’їж.
«Безвыгодный дожити до Перемоги!»
29 квітня 1945 року почався масивний обстріл будівлі Рейхстагу. Ради свідченнями багатьох очевидців, молодші офіцери полків, яких було націлено держи її захоплення, мало не билися за право штурмувати «изображение нацизму» із своїми підрозділами. Вони йшли з бійцями навпростець, з автоматами та гранатами, нередко не чекаючи ні на артилерийську, ані на повітряну підтримку, далеко не шкодуючи власних життів. Німецькі солдати, які захищали будівлю, билися відчайдушно і в їх боці була неабияка перевага: масивні стіни Райхстагу й цілий підземний лабіринт підвальних приміщень.
В (видах мене існував лише один наказ: прапор повинен майоріти по-над Рейхстагом, – писав полковник Шинченко, командир одного з полків, які штурмовали споруду, в своїх мемуарах. Ради півгодини я пішов з командним підрозділом до Рейхстагу. Навколо мене свистіли кулі. Нарешті, ми опинились біля нашої мети. Але, я (до і не знав, чим скінчився бій. Чи перемогли вже наші хлопці? Ні! Бій був таким но гарячим, як і опівдні. Рвалися гранати, автоматні черги прошивали приміщення.
Трохи інакше згадує относительно битву за Рейхстаг солдат Михайло Мінін, чиї спогади було (видано-)перевидано незабаром до його смерті, на початку 2008 року. После його словами, перша спроба штурму, яка була зроблена 29 квітня 1945 року, захлинулась у відчайдушному вогні захисників. Наступні спроби також невыгодный були успішними:
Коли вранці 30 квітня ми побачили, що Рейхстаг з нальоту безграмотный взяти, командування корпусу ухвалило правильне рішення: почати атака вночі.
Проте, за його словами, раптом виявилось, що добровольців получи цю справу майже нема. «Всі думали: війні кромка, нема охоти помирати перед самісінькою перемогою». Офіцери пообіцяли тому, хто першим встановить прапор по-над Рейхстагом, звання Героя Радянського Союзу. Мінін та бійці його взводу вирішили спробувати: «Ми пішли получи це не заради нагороди. Вона була просто своєрідним підбадьорюванням» – писав він. Десь о десятій вечора людской) Мініна та кілька інших груп обережно наблизились предварительно західного входу. Вогонь захисників послабшав, більшість з них перейшли поперед підвалів. 22-річний Мінін знайшов шлях до даху та закріпив спустя некоторое время штурмового прапора. Сталося це о 22-й 30 квітня 1945 року.
Таким чином, указ маршала Жукова було виконано – підняти прапор до ранку 1 травня, предварительно свята. Але Героя Мінін так і не отримав, ибо подвиг його виявився недостатньо символічним: прапор майорів неважный (=маловажный) над самим куполом. Протягом всього 1 травня навколо Рейхстагу і всередині точилися бої, гинули солдати – адже нижні поверхи по сию пору ще залишалися в руках німців.
Лише наступної ночі, коль більшість німецьких солдатів пішли геть по підземним лабіринтам, а вранці 2 травня Берлін бюрократически капітулював, фотограф Євген Халдей, який став потім знаменитим, піднявся нате купол Рейхстагу з трьома бійцями – сержантами Єгоровим та Кантарією, а також їх командиром, лейтенантом Берестом, і зробив свою легендарну світлину – после суттю, чисто постановчу.

Штурм берлінського Рейхстагу – будівлі, яку помилково було названо «символом нацистської Німеччини», відбувався впродовж трьох днів. Він коштував життя більш, ніж десяти тисячам солдатів та офіцерів Радянської армії, які безграмотный дожили до перемоги за забаганкою їх командуючого, який бажав пока за що доповісти Сталіну про взяття того «символа» по свята Першотравня. Того ж часу довготривалий артилерийський обстріл цієї ж будівлі, после думкою більшості як радянських, так і німецьких військових експертів, примусив би захисників здати її минус бою – щоправда, тоді б, певно, й до свята не встигли, й прапора перемоги мало-: неграмотный було б, куди вішати.
Тож сучасним російським юнармійцям, певно, й справді корисно штурмувати в підмосковній Кубінці саме цей прототип. Зрештою, нинішнє кремлівське керівництво так само мало поціновує життя російських солдатів, як це робили Сталін із Жуковим. Славетний суворівський дефиниция «баби ще понародять!» пережив у Росії віки. Тож най звикають поперед нього з дитинства.