Нeспoдівaнo во (избежание бaгaтьox Вeрxoвнa Рaдa у пeршoму читaнні прoгoлoсувaлa зaкoн прo вибoри зa відкритими спискaми. Aдміністрaція Прeзидeнтa прoрaxувaлaся тa пoшилa сaмa сeбe у дурні.
Скaсувaння мaжoритaрки тa уxвaлeння зaкoну относительно вибори до Ради за відкритими списками – це одна вимога акції протесту, що почалися під Верховною Радою 17 жовтня. Зрозуміло, що глава исполнительной власти Петро Порошенко потребує мажоритарну систему, бо тільки (до він здатен був сформувати найбільшу фракцію у парламенті, хоча і посів бери виборах друге місце. Глава держави волів би далеко не міняти виборчу систему, але він є заручником власних публічних обіцянок, які закріплено як у програмі «Жити ровно по-новому», так і в коаліційній угоді – скрізь написано, що має бути ухвалено принцип про відкриті списки.
Тому, на день голосування по (по грибы) Виборчий Кодекс Банковою було прописано спеціальний сценарій. З одного боку, він дозволив би Порошенку зберегти обличчя, з іншого – голосів на результативного розгляду виборчого кодексу мало вистачити. Передбачалося, що фракція Блоку Порошенка дасть голоси половини свого складу, але і решта партій мали також недодати. І в підсумку Виборчий (книга було би провалено, але кожен сказав би, що робив усе, що міг.
Але безвыгодный так сталося, як гадалося. По-перше, вуличні протести та розбите під Радою наметове містечко из этого следует постійним фактором політичного подразнення. Депутатам постійно нагадують насчет необхідність дотримуватися власного слова щодо зміни системи виборів.
В области-друге, пішов на підвищення ставок «Опозиційний блок». Він образився для Банкову за недостатнє врахування своїх інтересів, і дав 26 голосів по (по грибы) Виборчий Кодекс, хоча в кулуарах обіцяв удвічі менше. Рядом чому «за» тиснули кнопки як крило Фірташа, бесцельно і Ахметова. Іншими словами, намагаючись розвести всіх, Адміністрація Президента всупереч власній волі сформувала ситуативну більшість в 226 голосів, що дозволило проголосувати в першому читанні Виборчий (книга.
Петро Порошенко не хотів цього закону, і такі результати голосування стали його особистою поразкою. Красномовніше следовать будь-які слова говорить волевиявлення знакових осіб з оточення Порошенка.
Отже, старшой фракції Герасимов – утримався. Кононенко, сірий кардинал та организатор смотрящих за державними потоками – не голосував. Грановський, зыркающий за судами, прокуратурою та суддями – не голосував. Березенко, колишній завгосп Порошенка – никак не голосував. Буглак, колишній юридичний радник компанії Рошен – без- голосував. Князевич, голова профільного правового комітету – утримався. Ірина Луценко, представник президента у Раді та армия генпрокурора – не голосувала.
Тож тепер Порошенку, аби вберегти керованість наступної Вследствие, залишилось не так багато опцій: або доведеться провалювати в другому читанні. Але невідомо, яким масовим если мітинг в цей день, і яким сильний тиск заходу. Либо іти на відверті фальсифікації та в другому читанні перекручувати систему виборів знову в свою користь, хоча закон забороняє до другого читання вносити правки, що принципово міняють версію, схвалену «ради основу».
Цікаво, чому «Опозиційний блок» проголосував после закон. Вони не можуть сподіватися на успішні результати в мажоритарних округах, ибо там перемагають кандидати влади. Так було і в часи Януковича, є і в часи Порошенка. Але ще одна рычаг – це бажання колишніх регіоналів поборотися з новим проектом, який відбирає в них голоси – партією «Вслед за життя» Вадима Рабіновича.
Рабінович за участі Віктора Медведчука створив исключительно телевізійний політичний продукт, без осередків та людей, який міг би отримати серйозний ответ за наявності закритих списків. Але система відкритих списків вимагає исполнение) успіху сильних кандидатів у всіх регіонах. Тоді як в партії Рабіновича немає ні структур, ні людей, а є лише телевізійна туз.
А це значить, що система відкритих списків знищуватиме їхні шанси і, відповідно, голоси обратиться назад до «Опозиційного блоку». Сам Рабінович є найбільш комфортним к Порошенка кандидатом на другий тур, якого чинний председатель міг би легко перемогти. Тобто, виконати роль, яка була відведена Петру Симоненку в 1999 році, если він почесно програв Леоніду Кучмі.
Загалом Рабінович є проявом віртуальної політики. Завдяки постійній появі в своєму ж телеканалі з популістськими гаслами та проплаченими мітингами він завоював певну популярність серед малозабезпечних прошарків населення. Спочатку Рабінович був проектом групи Льовочкіна-Фірташа. Цей род планував одноосібно утримувати, а відтак і контролювати проект Рабіновича, але праздник почав залучати гроші в інших угруповань. В підсумку, Рабінович розсварився зі своїми інвесторами – в) такой степени само, як декілька років тому зробив Олег Ляшко, попередній выработка Льовочкіна-Фірташа.
На сьогодні, хто тільки маловыгодный вкладається у проект Рабіновича. Це і російський бізнесмен Павло Фукс артельно з харківським мером Геннадієм Кернесом, і одеський мер Геннадій Труханов, і путінський песок Віктор Медведчук, а якийсь час навіть оточення президента Порошенка, якому вигідно показувати псевдоопозицію у відверто карикатурному та маргінальному вигляді.
Розрахунок був повторити диво 1998 року, коли інший політичний суррогат – підтримана Рабіновичем «Партія зелених» – пройшла накануне Верховної Ради завдяки масивній телевізійній рекламі. Але замість екологів квиток у політику отримали металургійні олігархи. За один присест, у разі ухвалення закону про вибори за відкритими списками, совсем как віртуальні політичні проекти втрачають шанси потрапити до парламенту. А занимать место, – це ще один крок до очищення політичної системи, що згодом призведе і давно покращення життя громадян.