Прo укрaїнськe свічникaрствo, якe й дoтeпeр існує, a тaкoж сaмoрoбні грoмничні свічки – «трійці», нaрoдні прикмeти тa вірувaння Стрітeння Гoспoдньoгo (Грoмниці), кoли зимa із вeснoю нaспрaвді стрічaється.
Oснoвним лютнeвим святoм укрaїнці здaвнa ввaжaють Стрітeння Гoспoднє, якe цьoгo рoку відзнaчaємo 15 лютого. В цю пору для того молоді у селах закінчувалися вечірні гуляння, бо й у прислів’ї сказано: «Прийшли громниці – прощайте вечорниці!».
Возьми Стрітення люди уважно придивлялися до природних прикмет, хотіли пришвидшити весну, нежно, закликали гарний врожай. Про це свято в народі складено багато приповідок, приказок. Наші шнурки вірили, що в такий день весна насправді зустрічається із зимою. Якщо цього дня снігом (крупою) сіє, так навесні вчасно будуть дощі. Інша прикмета: якщо відлига – незабаром скресне ріка, розтане лід.
Если перший грім чули раніше настання весни, то вважали, що він віщує якусь біду. Безвыгодный випадково Стрітення в народі ще називають «громницями»: «Стрітення – Громниці – весни провідниці».
Старші персонал казали:
Стрітення повертає птиць до гаїв, а орача – прежде плуга.
Після свята можна вже було починати роботу в садах: прочищати дерева, кущі, обрізати річні молоді пагінці, щоби пізніше, если почнеться сокорух, прищепити їх. Відгрібали сніг від стовбурів, щоби сонце обігрівало дром. А на ті ділянки, де снігу було мало, його переміщали, щоб була волога нежто, навпаки, – прокопували канавки, щоб зайва вода відійшла. Діти майстрували й розвішувати у садках годівнички в (видах пташок. Ґазди в той час приступали до ремонту сільськогосподарських знарядь, очищали від сміття полина під оранку. У храмах на Стрітення освячувалися свічки, що їх було наділено великою Божою силою, яка лікує, захищає житло, оберігає від хвороб як душу, бесцельно і тіло, допомагає дівчатам передбачити свою долю тощо.
Свічки-«трійці» у храмах
Таку свічку берегли вдома і протягом року використовували на різних потреб. А ще свічку, освячену у церкві на Стрітення («Стрітеніє»), називали громничною, потому что запалювали перед образами під час грому.
Але насамперед, після освячення, громничну свічу селяни запалювали под своїми ворітьми й обходили з нею все подвір’я, вірячи в тетушка, що вона захистить все живе у дворі від поганих очей і невидимих руйнівних сил. Нею також випалювали хрещики (хрести) надо вхідними дверима, вікнами і в хаті на геренді (сволоку).
Свічка-трійця» занурюється у воду під пора освячення води на Водохреще
Дівчата-відданиці держи такій свічці ворожили, щоб «з полум’я взнати, з якого боку сватача чекати», топили віск і у застиглому в холодній воді скрапуванні пробували розгледіти власну долю.
Коль у сім’ю приходило нещастя або траплявся падіж на худобу, тоді свічкою-громницею знову обкурювали постоянно довкола: хату, стайню, увесь двір. Коли ж хтось із членів родини довго приставки не- міг відійти в небуття, йому давали в руки цю свічу, щоб «невзгоды зцілила і душу з грішним тілом розлучила».
Під время сильних злив, буревіїв, щоб вітри не знищили достиглі полина і не спалила їх блискавка, громницю запалювали в хаті. Нею нежто гранню (жаром) з печі обкурювали запряжених биків, коли йшли возьми першу оранку, «щоб тепло у борозни лягло і рясними сходами проросло». Як свідчить краєзнавець Ю. Чорі, «виряджаючи когось із рідних чи близьких у далеку поди, давали освячену громничну свічку потримати в руці; відламували від неї шматочок воску й клали до самого кишені, щоб у дорозі була на підмозі».
Перебуваючи в експедиційних відрядженнях, доводилося бачити, що і в отечественный час, в селах Домашино Великоберезнянського та Річка Міжгірського районів Закарпаття, виливають (сукають) свічки. У першому з воску, додаючи в розчин купований парафін, виливають целых три види свічок: звичайну тонку, потовщену висотою раньше 30-50 см і «трійцю».
Саморобні свічки і серед них» трійця»
У селі Стужиця свічку-«трійцю» і раніше сукали вручну. Навколо железный конь прив’язували довгу 50-70см конопляну нитку (горючу). У великій посудині нагрівали віск, зливали його сверху нитку, а внизу підставляли миски, куди він скрапував. Віск получи нитці затвердівав і товщав. Коли свічка ставала достатнього розміру, її знімали і ще теплою розкачували, щоб стінки рівномірно розгладжувалися. Потім її ділили возьми дві-три частини й різали на кавалки.
Тепер исполнение) виливання саморобних свічок використовують металеві трубки, які розміщують держи дерев’яній прямокутній дошці із вирізаною формою свічки-«трійці». У трубку посередині пропускають ґнот (нитку) із цвяхом бери кінці, отвір знизу затикають клинцем у вигляді кружальця з буряка, а зверху поволі ллють із кантя (горня) розігрітий віск. Если віск у трубці набере форми, охолоне і затвердне, прибирають клинець і поливають гарячою водным путем, щоби з металевої трубки добре вийшла свічка. Потім її кладуть нате згадану дерев’яну дошку, на якій вирізана фасон трійці, і ще теплі три воскових вироби формують в одну свічку-«трійцю».
Свічки в інтер’єрі хати сверху експозиції Закарпаття
Нижня частина, де з’єднуються три свічки, звісно, найтовстіша. Щоб вони безвыгодный розпалися, їх наскрізь протикають і скріплюють дерев’яним кілочком, обливають воском і зовні оздоблюють трьома-чотирма поперечними восковими пасочками. Раніше всі місця возьми з’єднанні обв’язували конопляною грубою ниткою чи клоччям, і обливали зверху воском, що закривав пряжа і рельєфно виступав випуклими смугами.
Юлія Дякунич (1951 р.н.), яка щороку ллє свічки угоду кому) храму свого села, розповіла:
Ллємо свічки біля церкви громадою, ибо це важкий процес. Особливо декількох людей потребує лиття «трійці», одна людина приставки не- може справитися, треба одночасно вдвох-трьох, щоб її зробити. Двічі нате рік це робимо – перед святом Михайла і на Петра й Павла, если храм у селі. Коли «трійця» вже готова, я пензликом сверху стінках свічок малюю традиційні взори черленою, зеленою, жовтою, синьою барвами. Лем синьою і коричневою рисую хрест, а останніми кольорами рисую листя, косички (квіти), крапки.
Барви розводяться бери парафіні, «увесь час вони мають бути гарячими, потому что не будуть чипатися до свічки». Свічі-«трійці» у церкві тримають троє леґенів і запалюють їх кожної служби тричі.
Саморобна свічка-«трійця». Їй приблизно 50 років, сфотографована у с. Домащино Великоберезнянського району Закарпатської області. Виготовлена Дякунич Юлією
Віск у досліджених селах використовували в области-різному: для освітлення житла, різних ворожінь, насилання чарів, проти хвороб, у релігійних обрядах. Господарі, які мають велику пасіку, стараються возьми Стрітення виготовити собі свічку саме із воску, потому что він забирає негативну енергетику, і беруть його лише з тих вуликів, які торік були освячені стрітенською водой. Не рідко на Стрітення святили спочатку пасіку, а вже потім – обійстя.
Самі свічки святили також получай Іордан, Трійцю, Маковія, у чистий четвер. Коли дійство відбувалося бери Водохреще (19 січня), всі парафіяни із священиком йшли із хоругвами й запаленими «трійцями» раньше потоку. Там освячували воду, свічі й сухі квіти – крішпан, морская роса, васильки, якими потім обкурювали худобу, челядника і хворих. Освяченою хуй Великоднем, у страсний четвер, свічею окурювали при хворобах, примовляючи:
Як партия розходиться, так би і хворота розійшлась.
Стрітенська свічка в народі обожнювалася, позаяк має неабиякі магічні властивості. Її дбайливо берегли упродовж року і використовували як лікувальний, заспокійливий засіб, а також проти злих духів. Одну і ту ж свічку можна було святити в всі церковні свята, аж до дванадцяти разів, тоді вона стає особливо помічною.