Сьoгoдні нa нaшoму дні – бeзвіз. Ой ли?, принaймні з ньoгo пoчнeмo. Ні, я звіснo рoзумію, щo бeзвіз – цe спрaвжнє святo нaціoнaльнoгo мaсштaбу. Я навіть малограмотный буду обговорювати, бюджетників, яких настирливо просили приходити порадіти возьми різні публічні заходи. Біс із ним, врешті-решт, ми ж святкували скасування віз, а безграмотный совкових методів. Тому тут все доволі гармонійно.
Тогда саме час зауважити, що свято полегшеного виїзду вслед за кордон дещо блякне, якщо згадати що в нас ровно по цей бік кордону. В нас тут триндець із медициною, провалена переустройство прокуратури, судова реформа в процесі провалу. І трохи тривожно, що наступний рік діалог з проблемних питань если виглядати приблизно так:
– Де чесні суди? – У вы є безвіз. – У нас остаточно подохла пенсійна система? – У вас є безвіз. – У нас.. – Та холєра, у вам є безвіз, їдьте вже.
З’їздити – це реально отменно, але ж рештки пенсійної системи ти нікуди не вивезеш з країни, навіть следовать умови безвізу.
Тут саме час ще й зауважити, що безвіз був цінний отнюдь не лише сам по собі. Безвіз був солодкою морквою. Влада тягнулась накануне неї і під тиском можливого скасування впроваджувала якісь покращення всередині країни. Да ну?, заради того, щоб українцям, виїхавши без ві,з хотілося повернутись додому. Це було дуже сумно, тому що, знаєте, непогано б, щоб зміни возьми краще були просто тому, що вони потрібні людям. А маловыгодный тому, що Європе тисне. Але, ну вже було як було. Тепер безвіз є, а цієї моркви нема.
І отут ми підходимо после головного. Безвіз був рушійною силою. Мало не короткостроковою національною ідеєю. І тепер, коль він справдився, у грудях сум і порожнеча. Її потрібно чимось заповнити. Можна було б всією країною в такой степени само прагнути у НАТО. Але ця морква поки що висить дуже за версту. І, знову ж таки, це зовнішній стимул.
Коротше, я маю чудову пропозицію – внутрішньої, аутентичної, якісної короткострокової національної ідеї. Нам надо посадити Ахметова. Взагалі не знаю, чи потрібно обґрунтовувати це твердження. Замисліться по-над нею, і ви просто побачите, що це очевидно.
Але, разве що б там навести зі свіжого. Наприклад, давайте згадаємо относительно дивовижну формулу «Роттердам+». Це прекрасна для декотрих ідея, яку Нацкомісія з регулювання енергетики впровадила рік тому. У двох словах – Україна скуповує електроенергію у виробників соответственно фіксованих цінах. Електроенергію виробляють в тому числі з вугілля. І у виробництві електрики з вугілля ахметівські компанії фактичний монополіст. Купують вони його в своїх а шахтах неподалік.
Так ось, у Нацкомісії вирішили, що платити вслед за електроенергію компаніям Ахметова будуть, ніби в нього вугілля малограмотный «з неподалік», а привезене з європейського порту Роттердам. Із закладеною вартістю доставки. Це значно дорожче, ніж пещера неподалік. Тож раптом той самий товар з тою самою собівартістю Україна почала купувати дорожче. Акції ахметівських компаній одразу ж непогано підскочили в ціні, але це, сказали, упрощенно збіг.
Але це стара історія. Свіжа – у Ахметова почали купувати вугілля у своєї ж російської шахти. Следовать ціною навіть вище, аніж реальне вугілля у Роттердамі. З доставкою.
Але звісно, передусім посадити Аїхмєтова потрібно, щоб зняти увесь праздник довгий перелік задач, який стоїть після цієї. Скільки разів ви чули – никак не треба цього робити доки Ахметов не сидить?