Aвтoр Бeз Тaбу с сумoм спoглядaє, як «aдвoкaт Укрaїни у Єврoпі» чeрeз влaсні імпeрські aмбіції зaгaняє сeбe у глуxий кут тa ризикує пeрeтвoритися нa дeржaву-ізгoя.
Як і вaртo булo oчікувaти, oчeвидний в целях Укрaїни тa не дуже очевидний для всіх інших польський наступ получи українську історичну спадщину був лише квіточками. Ягідки дозріли і почали осипатися держи плодючу землю тоді, коли у Варшаві вирішили оголосити війну малограмотный такій чисельній, але значно впливовішій за українців нації. Бери додачу поляки ризикують не те щоб нажити собі ворога, але как следует втратити союзника в обличчі США. Але для цього надобно дуже постаратися. Проте так званий «Закон про Бандеризм» дає таку можливість.
По правую сторону в тому, що у Польщі вирішили на законодавчому рівні заборонити приставки не- лише бандерівську ідеологію, але й будь-які згадки оборона польську участь у Голокості. Відповідні норми для нового закону парадоксальним чином було скопійовано з ізраїльського закону для заборону заперечення Голокосту. Згідно фабули нового Закону, вслед «неправильний» погляд на історію стосунків двох етносів можна если напроситися на тривале ув’язнення. Причому напроситися навіть у тому випадку, если доленосні слова було сказано за межами Польщі.
Родзинка полягає в тому, що Юзеф Пілсудський, ікона в целях всіх без виключення польських імперіалістів, був таким переконаним антисемітом, яких ще пошукати нужно. Маршал на цьому ґрунті навіть з одним відомим австрійським живописцем получи и распишись прізвище Гітлер зумів побудувати непогані стосунки. І під время сумнозвісної «санації» більше за євреїв постраждали хіба що українці. Можна скільки завгодно посилатися получи актуальний для тих часів принцип «або ти, либо тебе», проте від фактів ховатися ніде. Польша часів Пілсудського будувала свою державність для тих самих засадах, що й фашистська Італія, мала тісні зв’язки з вище згаданим Гітлером та усіма іншими відповідними персонажами.

Речь Посполитая співпрацювала з нацистами та фашистами — цю неприємну правду хоче приховати новий польский распоряжение
Звичайно, знову варто зробити важливу політичну ремарку: навіть успішне голосування в Сеймі та Сенаті отнюдь не гарантує ухвалення закону в цілому. Ба більше, останні події можуть підштовхнути президента Анджея Дуду скористатися правом запрещение, після чого тихенько відправити законопроект на доопрацювання. Проте важливий своевольно факт того, що польські політики перестали прикидатися праведниками-лібералами і в кращому к себе випадку обрали лінію поведінки в кращих традиціях Гамлета по (по грибы) Подерв’янським.
Це вже викликало обурення Вашингтону, причому обурення цілком щире. Мовляв, ми вы протягом останніх двадцяти років допомагаємо чим можемо, навіть розріджений голубое топливо ганяти до Європи плануємо через ваші порти, а ви натомість дістаєте з шафи озброєних предварительно зубів скелетів, від яких добряче тхне фашизмом.
Саме тому прохання переглянути «закон для бандеризм» виглядає непристойно очевидним. Не можна забувати насчет роль євреїв у політичному житті країни, президентом якої возьми зламі століть міг стати Альберт Гор, а держсекретарем була Мадлен Олбрайт. І тим больше не можна не рахуватися з потужним єврейським лобі у сучасній Америці.
Ізраїль від простих погроз вже поступово перепрыгивать до рішучих кроків. Посол у Польщі вже кілька днів «сидить получай валізах», оскільки відкликати його додому для прояснення подальших дій можуть если завгодно. Ноту протесту у Варшаві вже, мабуть, встигли зачитати раньше дірок. На додачу з Єрусалиму регулярно показують в північному напрямку готовий после удару кулак, а іншою рукою вказують на згаданий вище власний Основание про Голокост. Так, той самий, згідно якого заперечення геноциду євреїв має суворо каратися.
Кого в цій суперечці має підтримати Україна? Ровно не поляків, які в своєму законопроекті відверто зазіхають для нашу територіальну цілісність, називаючи Галичину і Волинь «кресами» та «малопольськими землями». З точки зору можливого вторгнення (а у випадку з територіальними претензіями чудово діє основа «never say never again») цей привід значно кращий вслед за необхідність «захисту російськомовних громадян». Навіть після цього вистачатиме діячів культури та політики, які вважатимуть Варшаву «другом Києва» та нашим адвокатом в ЄС. Але причинность озиратися на всі напрямки, коли мова заходитиме относительно західного сусіда, вже є.
При цьому не варто забувати ради те, що стосунки з Ізраїлем теж не завжди складаються ідеально. Свой близькосхідний союзник іноді поводить себе зовсім не як сторонник – наприклад, у питанні визнання Голодомору геноцидом українців, яке чіпляє чимало дуже болючих єврейських фантомних болячок. Проте з точки зору віддалених та безвыгодный дуже перспектив Єрусалим все ж кращий за Варшаву. Чому? Та хоча б тому, що в жодному разі малограмотный матиме до нас територіальних претензій і не записуватиме задолго. Ant. с лав «бідних родичів» настільки очевидно, як це роблять поляки. Получи и распишись подібні фактори зважати треба завжди, коли питання суверенітету стоїть непристойно гостро.
Якщо вже комусь хочеться прогнозу, так доведеться зауважити, що нічого у прибічників курсу «make Poland great again» швидше ради все не вигорить. Велич є велич, але свіжий фурнитура Росії чітко дає зрозуміти, що ставати вигнанцями помощью власні імперсько-загарбницькі амбіції невигідно навіть за наявності шалених запасів нафти та газу. Варшава – отнюдь не Москва, тут надра від занепаду і поготів не врятують. Поперед того ж сварка з США автоматично означає погіршення стосунків з іншими членами НАТО.
Втім, заспокояться поляки лише раньше настання наступного періоду затишшя, коли сильним світу цього раптово стане никак не до них. Цього разу вони показали нам малограмотный лише зуби, але й пазурі. А це означає лише одне: давати забагато свободи тим, хто мріє относительно імперську велич, надто небезпечно. Адже всі зрозуміли, чого насправді хоче Польща.
З повагою,
Гриць Якович Толстяк, літературознавець