Держава – це я? Думаю, це справжнє мистецтво – упевнено й гармонійно жити в державі, не маючи при цьому нормального правового та соціального захисту.

Уживання з державою взагалі – річ примхлива й суперечлива. Воно, уживання, потребує неабияких душевних зусиль та сердечних ресурсів. Добре, коли в тебе є достатньо підстав відчувати довіру та повагу до держави, в якій випало отримати громадянство. Добре, коли офіційні її структури не викликають у тебе почуття сорому. Добре, коли в тебе немає жодного внутрішнього конфлікту з запущеною кимось державною машиною. В іншому випадку все це так чи інакше призводить до неврозів та комплексів, – пише Сергій Жадан для Радіо Свобода. – В іншому випадку взагалі не слід чекати нічого доброго.

Як у нас було до 14-го? У нас, у сенсі, в тих, хто в грудні 13-го почав виходити на вулиці та площі, переймаючись майбутнім своєї держави. Як ми сприймали цей державний фасад? Як щось максимально від нас віддалене. Як щось таке, до чого не можна й не хочеться мати жодного стосунку.

Жити за принципом – це не мої правоохоронні органи, це не мої суди, не мої прокурори, не мої політики, не мій, ясна річ, парламент. Це не моя вивіска, врешті-решт. Ходити на футбольні матчі національної збірної (оскільки це моя національна збірна), але освистувати президента на трибунах (оскільки це не мій президент). Постійно тримати дулю в кишені. Постійно наголошувати на своїй любові до батьківщини та своїй зневазі до будь-яких державних органів – від ЖЕКів до СБУ. Розриватись між цими сильними, нікуди правди діти, почуттями, керуватись ними, кидаючись у крайнощі. Доволі некомфортне відчуття, слід сказати. Відчуття свідомого перекладання відповідальності на когось іншого, відчуття постійного конфлікту з країною, в якій живеш. Пам’ятаєте, як це було? Я ось добре пам’ятаю.

Виявилось, що це саме твоя армія

Навесні 14-го року для багатьох усе змінилось. Знову ж таки, далеко не для всіх, але для багатьох. Раптом виявилось, що це саме твоя армія. І що захищає вона саме тебе. Або так – захищає тебе саме вона. І це твої, виявляється, мінти. І вони так чи інакше захищають те, що для вас із ними (так-так – для вас із ними) є тією самою батьківщиною. Ну, принаймні ті з них, хто не перейшов на бік ворога. І що це, хочеш не хочеш, твої політики. І що, вибрані саме тобою, саме вони найближчим часом будуть визначати твоє майбутнє. Відчуття були бажані, проте все одно незвичні. Адже змінювались не просто військові чи поліція – змінювалось наше розуміння країни, ставлення до багатьох речей, відчуття своєї приналежності до всього, що відбувається з країною.

Процес, насправді, болючий. Скільки разів за останні чотири роки, стикаючись зі старою-новою поліцією на блокпостах, чи старими-новими регіоналами при владі в кабінетах, сам собі говорив – нічого, не все відразу, просто роби своє й не зупиняйся. Але річ у тім, що говорити подібне трапляється все частіше.

Державна машина, яку так хочеться полюбити й сприйняти, далі, дає більш ніж достатньо приводів для ненависті й дистанціювання. Надто багато компромісів від тебе вимагається, надто багато виправдань вона потребує. Корупція? Роби своє й не зупиняйся. Торгівля з агресором? Роби своє й не зупиняйся. Дивна, м’яко кажучи, кадрова політика, що лишає при владі тих, хто на твоє переконання, знищує саму ідею державності? Знову ж таки – не зупиняйся, не зупиняйся. Компромісів справді надто багато. Так само, як надто багато невиконаних обіцянок. Надто багато нахабства й цинізму. Надто багато втрачених можливостей. Надто багато брехні. Ну просто надто багато. І знову ставиш собі ті самі питання – як узгодити цю брехню, що лунає з-поза державного фасаду, з патріотичними гаслами, які на цьому фасаді написані? Як узгодити свою готовність захищати цю країну з необхідністю захищати її пліч-о-пліч із людьми, яким не довіряєш? Де проходить та межа, за якою черговий компроміс із представниками державної машини непомітно перетворюється на зраду державних інтересів? Як узагалі в твоїй мові вперше з’явилося слово «зрада»?

Неприємне відчуття

До чого я веду? Я не був у таборі на Грушевського. Не був узагалі. І під час його демонтажу (ну, або розгону – залежно від обраної вами лексики) теж не був. Себто, не бачив на власні очі, що там відбувалось. Бачив лише картинку. І вона мені, слід сказати, не подобається. Надто вже вона нагадує картинки з 2001-го. І з 2004-го. І з зими 14-го теж. Картинка страшенно подібна – та сама безапеляційна демонстрація сили з боку державної машини, те саме безпорадне обурення з боку тих, хто їй протистоїть. Що найгірше – ті самі коментарі на підтримку машини. Мовляв, так робиться у всьому світі, мовляв, подивіться на все це з іншого ракурсу, там озброєні провокатори (ось це особливо нагадало програми Піховшека та «Україну без Кучми»). Або навпаки – там одні бомжі та популісти. Бомжів нам не шкода – бомжів хай б’ють і ставлять на коліна.

І ось тут знову почуваєшся так, ніби нічого й не було – ні загиблих на київських вулицях, ні війни, нічого. Можливо тому, що обираючи між людьми, які стоять на колінах, і людьми, які на коліна ставлять, мимоволі (за звичкою, чи що) стаєш на бік перших. Можливо тому, що сам чудово знаєш, як це, коли тебе намагаються поставити на коліна. Неприємне відчуття. І коли хтось підтримує такі методи наведення правопорядку – теж неприємно. Незручно за таких людей. Навіть якщо ці люди говорять про державні інтереси. Людина, яка підтримує владу, взагалі перебуває в доволі ризикованій позиції – вона ж жодною мірою не може вплинути на дії того, кого підтримує. А самій владі, схоже, й на думку не спадає щось пояснювати. В неї просто немає такої функції.

Сумно, що ця машина знову примушує нас робити вибір і займати своє місце з того чи іншого боку дбайливо зведеної кимось для нас барикади. Сумно, що нас знову позбавляють права не брати участі в самознищенні, в боротьбі з самими собою. Сумно, що інакше в цій ситуації, схоже, бути вже не може – про брехню та компроміси я написав вище.

На завершення годилося б, очевидно, написати щось туманно-життєствердне – мовляв, у єдності сила, а влада має схаменутись. Ну, але не буду нічого такого писати, не хочу: саме поняття єдності давно й успішно скомпрометоване нами самими, в нашому подиву гідному небажанні помічати ще чиюсь точку зору, окрім власної. Та й влада, зрозуміло ж, не схаменеться. Не захоче. Не встигне. Та й для чого це їй? Цій владі воно точно ні до чого.

Лишається готуватись до виборів. Бажано вже сьогодні.

Автор: Сергій Жадан. Джерело: Радіо Свобода

В выпуске новостей за 10 марта по состоянию на 11:00 – боевики не прекращают обстрелов украинской армии. На фронте погиб один наш военный. В НАТО признали стремление Украины к сближению с НАТО и предоставили ей статус страны-аспиранта.

Также в выпуске:

Во Флориде учителям разрешили носить оружие.

За ночь пострадали 5 полицейских в Киеве и Ровно, еще двое столичных полицейских – в реанимации.

Из Восточной Гуты начинают выходить боевики.

+Відео

После того, как народного депутата Украины Юрия Левченко избили во время столкновений в Киеве, за дело взялась еще и прокуратура.

Напомним, утром 9 марта депутат Киевсовета Святослав Кутняк сообщил, что неизвестные титушки чуть ли не до потери сознания избили представителя «Свободы» Юрия Левченко. Кроме того, по его словам, нардепу несколько раз брызнули в глаза из газового баллончика. Как утверждает политик, в результате таких действий он отвез его в больницу.

Зато в полиции утверждают обратное. Правоохранители, в частности, отмечают, что к месту демонтажа гаражей, который проводили сотрудники благоустройства, прибыли народный депутат Юрий Левченко и депутат Киевсовета Святослав Кутняк, и пытались бросить бутылку с горючей смесью, в результате чего произошло столкновение.

Обидчиков Левченко активисты задерживали тоже с драками.

Сначала расследованием дела занялась полиция. Правоохранители начали уголовное производство по ч. 2. ст. 296 УК (хулиганство). Однако в субботу, 10 марта, стало известно, что инцидент между народным депутатом Украины Юрием Левченко и группой лиц будет расследоваться по ч. 2 ст. 346 УК Украины – «Угроза или насилие в отношении государственного или общественного деятеля». Об этом сообщили в прокуратуре города Киева.

При этом расследование уголовного производства по статье хулиганство в связи со столкновениями тоже будет продолжаться.

10 марта в Виннице произошло ДТП возле перекрестка улиц Пирогова и Дачной. Пассажирский автобус столкнулся с легковушкой и врезался в электроопору.

Об этом сообщает местное издание 20 минут.

«На улице Пирогова возле трамвайной остановки «Дачная» столкнулись автобус и иномрака «Пежо Эсперт». Ехали оба в сторону электросети. Каким образом произошло столкновение – сейчас выясняем. На месте патрульные и следственно-оперативная группа, поскольку пострадали 4 человека – пассажиры автобуса», –рассказала пресс-секретарь Патрульной полиции Виннице Татьяна Фищук.

По предварительной информации полиции, телесные повреждения пострадавших не тяжелые.

В Виннице пассажирский автобус врезался в столб

В ДТП пострадали 4 человека – пассажиры автобуса

На месте происшествия работает полиция

У суботу, 10 березня, в селі Забужжя Кам’янка-Бузького району невідомий водій за кермом автомобіля Volkswagen збив пішохода і втік з місця ДТП.

Як повідомили у відділ комунікації ГУ Нацполіції у Львівській області, ДТП сталась близько 02:00. «Невідомий водій на автомобілі Volkswagen скоїв наїзд на пішохода, 22-річного місцевого мешканця, після чого втік з місця події. Пішохід отримав тілесні ушкодження та був госпіталізований», – мовиться в повідомленні.

Поліцейські виявили автомобіль Volkswagen неподалік місця скоєння ДТП, а водія-втікача шукають. Вирішується питання про відкриття кримінального провадження.

Очевидців просять зателефонувати на оперативну лінію 102 чи звернутися до найближчого відділу поліції.

Заботливая мама, любящая жена и умелая гонщица. Харьковчанка Елена Кошеленко на собственном примере доказала, что женщинам все под силу. За три года участия в соревнованиях было всякое – и в болотах застревала, и под воду ныряла, а также «кувыркалась» в авто. И все это лишь сильнее поощряло женщину преодолевать все более сложные и более сложные трассы, не раз оставляя далеко позади себя мужчин.

В спорт Елена пришла три года назад. Первое соревнование – и сразу победа.

«Было страшно, но когда я села за руль, уже все – страха нет. Вот еду вперед, ничего не вижу, никаких препятствий. Мне хотелось взять эту точку, проехать этот спецучасток. Меня адреналин переполнял. У меня эта жажда была. Мне хотелось победить», – рассказала джипер.

Важным для женщины было влиться в мужской коллектив, чтобы сразу воспринимали как полноправного члена команды. Елена в прямом смысле завоевала себе место под солнцем гоночного мира. Сегодня опытные водители с десятилетним стажем называют ее настоящей героиней этого спорта.

Залогом успеха джипер считает поддержку родных и, конечно, уверенность в своей машине. Поэтому постоянно заботится о совершенствовании своей строптивой напарницы.

За плечами Елены – десятки непростых соревнований и побед. Но на достигнутом не останавливается, постоянно работает над собой.

Больше – смотрите в сюжете.

+Відео

Изменения в Уголовно-процессуальный кодекс Украины, известные как «правки нардепа-ляшковца Лозового», шокировали общественность. Законопроект вступит в силу 15 марта и может привести к серьезному коллапсу в захоронении умерших, прогнозируют эксперты.

Об этом говорится в статье Екатерины Петренко для сайта «24»: Новые правила захоронения: родственники будут ждать несколько недель, чтобы похоронить умершего

Дело в том, что уже через неделю украинцев не смогут хоронить без разрешения суда на проведение экспертизы. В Киеве это постановление будет выдавать только Шевченковский суд. Кратчайшие сроки получения справки – 3 суток. Без постановления на проведение судебно-медицинской экспертизы морг не имеет права принимать труп.

Где же будут хранить тела?

Какой механизм придумают. Возможно, основанием для принятия в морг станет исследование вместо экспертизы. Но может возникнуть серьезный коллапс,
– считает экс-зам главы следственного управления МВД Украины Григорий Мамка.

Однако без решения суда вряд ли будут приступать к вскрытию, убежден юрист Александр Климчук. Следовательно морги точно не будут пустовать.

«Не думаю, что труп будет лежать дома. Я на это надеюсь. Его должны увезти в морг. Но там не смогут приступить к вскрытию, пока не получат постановление суда. Поэтому морги будут переполнены», – считает юрист Александр Климчук.

По словам представителя ритуального дома Андрея Дудника, в Киеве достаточно моргов на сегодня. Новых не строят. В каком состоянии нынешние? Это уже другой вопрос.

Подойдя за километр, почувствуете, что там морг. Приблизившись к частному, не поймете, где находитесь: в квартире, в гостях, или в морге. Таких мало. Цена удержания тела в них существенно не отличается от цены в государственном морге,
– говорит Дудник.

Украинская теннисистка Марта Костюк разобралась со словацкой спортсменкой Анной-Каролиной Шмидловой и пробилась в финал турнира серии ITF Womens Circuit Zhuhai Open в Китае. Это уже второй финал для украинки в этой серии в 2018 году.

Костюк довольно уверенно начала матч, и в середине первого сета повела 4:1. Взяв начисто гейм соперницы, 15-летняя украинка выиграла первый сет 6:2.

Значительно труднее игра для Костюк шла во втором сете, который длился 50 минут. Шмидлова повела в счете. Но развить свое преимущество, чтобы сравнять счет за сетами, ей не удалось. Впоследствии Костюк удалось сравнять счет, и уверенно выиграть и второй сет 6:4.

Теперь в финале соревнований Костюк ожидает бывшая украинка Марина Заневская, которая приняла бельгийское гражданство.

Стоит добавить, что это уже второй финал серии ITF Womens Circuit для Костюк. В австралийском Берни украинка выиграла турнир с общим призовым фондом в 60 тысяч долларов.

Марта Костюк – Анна-Каролина Шмідлова 6:2, 6:4

Приготовьте ароматное печенье, которое прекрасно подойдет к чаю или кофе. Печенье с шоколадом и кукурузными хлопьями получается хрустящим и рассыпчатым.

Рецепт приготовления печенья с шоколадом и кукурузными хлопьями

Ингредиенты:

Мука 350 г

Яйца 2 шт.

Сахар 150 г

Сливочное масло 150 г

Разрыхлитель 1/2 ч.л.

Ванильный сахар пакетик

Черный шоколад 50 г

Кукурузные хлопья 100 г

Сахарная пудра

Приготовление:

Измельчите шоколад на мелкие кусочки. Перемешайте размягченное масло с сахаром, ванильным сахаром, 175 гр муки и разрыхлителем. Добавьте яйца, оставшуюся муку и кусочки шоколада.

Поставьте тесто в холодильник на полчаса.

После этого выньте тесто и сформируйте печенье на свое усмотрение – это могут быть шарики или более плоская форма. Печенье обваляйте в кукурузных хлопьях.

Выпекайте при температуре 180 градусов до готовности. Время зависит от размера печенья – чем оно меньше, тем меньше необходимо держать в духовке.

Стремление Украины к обретению полноценного членства в НАТО официально признано. Североатлантический альянс предоставил Украине статус страны-аспиранта.

Об этом сообщает официальный сайт НАТО.

«Двери НАТО остаются открытыми для любой европейской страны, которая способна взять на себя обязательства членства и способствовать безопасности евроатлантического региона. С 1949 года членство в НАТО возросло с 12 до 29 стран через семь этапов расширения. В настоящее время четыре страны-партнера заявили о своих стремлениях к вступлению в НАТО: Босния и Герцеговина, Грузия, бывшая югославская республика Македония и Украина», – говорится в сообщении.

На сайте разъясняется статус «страны-аспиранта» (Aspirant country), под который отныне подпадает Украина.

«Страны, которые задекларировали интерес в присоединении к Альянсу, сначала получают приглашение присоединиться к интенсифицированному диалогу с НАТО по их стремлению к членству и связанным с этим реформам», – говорится в пояснении.